Жоден здоровий самець не міг би опиратися спокусі в моїй присутності, особливо коли я демонструю свої принади. Як це: я молода і чарівна, у мене густе й доглянуте хутро, а він лише якийсь старий сіамець з рідким сивим ворсом! Я не можу не викликати у нього миттєвого фізичного бажання…
— Візьми мене, негайно! — наказую йому.
Він не реагує.
— Ти мене не хочеш, бо вони й тобі відрізали яєчка і поклали їх у банку, так?
Він лягає на спину і показує свої причандали, я бачу, що вони на місці.
— То чому ж ти не хочеш зі мною кохатися?
— «Немає бажань — немає страждань», — повторює він, і його тон усе більше мене дратує.
— Ти навіть не знаєш, що втрачаєш, — кидаю ображено.
— Якраз навпаки, добре знаю, саме тому волію відмовити тобі, — відповідає він.
Ошелешена його поведінкою, повертаюся додому.
Мене переповнює нестримне бажання кохатися. Як втамувати цей потяг? Піти на дах і віддатися першому-ліпшому котові?
Відколи я народила, у мене ще більше бажання пригадати собі, що я не тільки мама, а й самиця.
Врешті-решт я знайшла свій кошик, заснула, і мені снилися дуже чуттєві сни.
14. Нудота
Мене збудив Анжело.
Віднедавна він мене дратує. Висмоктав з мене всі соки, поки я спала, а тепер кусає мене і смикає за вуса (терпіти не можу, коли хтось чіпає мої вуса).
Ніякої поваги до матері.
Чекаю, коли він зупиниться на відповідній відстані, і лапою даю йому ляпаса (без кігтів, ясна річ), малий падає. Ось як я розумію сучасне виховання. Суспільство, де нове покоління не шанує тих, хто дав йому життя, приречене.
Він повертається, незважаючи на ляпас, і я штурхаю його знову.
Думаю, вилизуючи себе, що все це проблема комунікації. Іноді треба повторювати, щоб тебе зрозуміли. Я не вмію спілкуватися з власним сином. Не вмію спілкуватися зі своєю людиною. Не вмію — зі своїм самцем. Мені вдається підтримувати стосунки тільки з претензійним сусідським сіамцем, який натомість мене зневажає.
Чую галас на вулиці навпроти мого дому. Вистава починається. Біжу на своє місце на поруччі балкона і спостерігаю. Цього разу група людей переслідує одного чоловіка. Вони хапають його і безжально б’ють. Це схоже на те, що відбувалося вчора, але їх значно більше. Бачу: троє з них мають ножі та викрикують якесь гасло, яке підхоплюють інші.
Знову з’являються люди у синіх формах, щоб захистити чоловіка на землі, інші люди, вбрані у барвисту одіж, прибувають на підтримку до тих трьох, всі б’ються палицями й ножами. Знову кидають снаряди, і повсюди розпливається їдкий дим.
Мене душить кашель, але це не біда: я залишаюся, бо хочу побачити, чим усе закінчиться.
Хтось із трійці витягає зброю. Чути вибух, і один з тих, що в синій формі, падає.
Перехиляюся, щоб детально роздивитися продовження подій.
Підходить підкріплення у синій формі. З протилежного боку теж біжать на допомогу. З’являється третя група людей, хтось стріляє. Лунають крики, вибухи. Коїться щось жахливе.
Бачу якусь незнайому зброю, вона завдає більших уражень.
У якийсь момент один чоловік підносить палицю з балончиком на кінці і стріляє в будинок навпроти. Будинок вибухає і тане у великій хмарі куряви й диму.
З протилежного табору відразу ж відповідають. Невелика вантажівка з рухомою вежею теж починає стріляти, від її пострілів вибухають автівки, за якими ховаються люди.
Бійці у зеленій формі приходять на допомогу тим, що в синій формі. Це був знак, про який мене попереджував Піфагор, — знак, що війна почалася.
Усі бігають, кричать, стріляють. Вибухає і тут, і на сусідніх вулицях.
Люди ховаються за будинками і за машинами, деякі з них починають горіти. Стріляють з дахів. Запах пожеж заповнює атмосферу.
Потім, наче гроза, увесь цей гармидер зненацька припиняється. Хто може — втікає, інші лежать посеред каміння. Усе затихло.
Наталі не повернулася.
Я далі стежу за вулицею. Один поранений відповзає по-пластунськи, інший, також підстрелений, підтягається на ліктях, щоб його наздогнати. Вони вчепилися один в одного, борюкаються, кусаються.
Усе це видається мені галюцинацією. Чи можливо щось зробити, аби люди знову полюбили одне одного? Треба було б, щоб я виробила щось на зразок муркотіння на дуже низьких частотах, яке спочатку стишило б їхнє войовниче збудження, а потім навіяло б їм бажання відпочити.
Можливо, це те, що колись робила богиня Бастет. Спостерігаючи за самознищенням людей, їхньою нестримною потребою самоліквідуватися, вона запропонувала їм вібрацію, щоб викликати бажання спати. З вдячності вони збудували для неї храм і стали її вшановувати.