— Завдяки цьому я знаю те, чого ви навіть не можете уявити.
Серед слухачів запала довга мовчанка.
— Ми гинемо від голоду, — нагадує один вуличний кіт. — Твоє Знання нічого не варте, якщо не нагодує нас.
Піфагор стає на чотири лапи і пояснює.
— Достатньо вирішити, що ми мусимо діяти, аби взяти в руки наші долі. Наші єдині справжні суперники, пацюки, значно слабші, ніж ви думаєте. Здолайте ваші страхи, довіртеся мені, нам треба сформувати котячу армію, напасти на них і перемогти.
— Хто ти насправді, ти, старий худий сіамцю з діркою в голові? Тут тебе ніхто не знає.
— Мені нема чого приховувати. Колись я був піддослідним котом у лабораторії, але переконав одну людину жіночої статі звільнити мене з цієї в’язниці. Вона відкрила мені це Третє Око в черепі й навчала мене. Так я відкрив для себе історію людей. Обрав собі ім’я на честь одного з них, який здавався мені найцікавішим і наймудрішим: Піфагор.
Цього разу вуха слухачів нашорошились, йому вдалося привернути їхню увагу.
— Ти сам обрав собі ім’я? — питає захоплено кішка тигрового окрасу.
— І ким він був той твій Піфа як-його-там? — питає інша.
Цього разу вуха нашорошилися більше, увага зросла.
— Піфагор жив дві тисячі п’ятсот років тому і був надзвичайно мудрим і далекоглядним чоловіком. Коли людське суспільство перебувало в занепаді, охоплене жорстокістю, глупотою і страхом, він змінив менталітет своїх співвітчизників. Він відкрив їм очі на їхнє незнання, змусив їх побачити світ за межами простого безпосереднього сприйняття за допомогою відчуттів. Піфагор вигадав слово «філософія» і слово «математика». Він створив школу, щоб навчати учнів, які мали стати розумними і далі поширювати мудрі думки. Піфагор провадив людство до миру й мудрості, тому я обрав його ім’я, щоб так само вести за собою моїх одноплемінників.
Юрба налаштована скептично. Як і я, більшість котів не розуміє сенсу значної кількості слів, які чує від промовця. Та Піфагор на це не зважає.
— Дозвольте пояснити, який вибір для вас існує. Перший варіант — жити, страхаючись подій, на які ви не маєте впливу, ні причин, ні наслідків яких не розумієте. Все життя розгрібати сміття і переслідувати голодних зайців. Жити в надії повернутися до «нормального життя», де ви матимете їжу в мисках і ваші маленькі котячі кубельця. І другий варіант — взяти долю у власні лапи, створити свою армію і завоювати це місто.
Перс знову взяв слово.
— Мене звати Науходоносор. Зізнаюся, що не сам вибрав собі ім’я і не знаю, що зробив той чоловік, який носив це ім’я до мене, але я точно знаю, що, якщо ми тебе послухаємо, Піфагоре, нас переможуть пацюки. І замість того, щоб померти від голоду тут чи від щурячих зубів у місті, я пропоную піти порибалити на захід.
— Ти, Навуходоносоре, пропонуєш іти так далеко, що ті, хто вирушить з тобою, помруть з голоду, перш ніж зможуть намочити лапи у хвилях. Довіль розташований дуже далеко звідси, за багато десятків кілометрів.
— Неправда. Я туди їздив, це не так вже й далеко!
— Ти ж не йшов туди, а їхав автівкою? Отже, не маєш зеленого поняття, яка це відстань.
— А ти, Піфагоре, звідки про це знаєш? Завдяки твоєму Третьому Окові?
— Саме так. Звідси до Довіля двісті кілометрів! Кіт пересувається зі швидкістю п’ять кілометрів за годину. Знадобиться іти два дні без перепочинку.
— Я, може, й не маю Третього Ока і не знаюся на кілометрах і годинах, але знаю, що пацюків тут значно більше, ніж нас. Ти говориш про армію котів? А я кажу, що ця армія зазнає поразки.
— Добре, заберемо їжу у щурів, де її чимало, і почастуємось. Я пропоную усім наїстися досхочу! Не пірнаючи у воду, щоб спіймати рибу, не чекаючи довго і не мандруючи далеко.
Цього разу Піфагор поцілив у яблучко.
— Куди ти хочеш йти? — питає тигрова кішка.
— Вчора я з’ясував, що існує великий запас свіжої їжі, неторканої, готової для нашого вжитку.
— Де? Кажи.
— Недалеко. Кілька сотень метрів звідси.
— Ніякого зіпсутого м’яса, трупів з мухами чи хробаками?
— Сухий корм. Молоко. Бляшанки з тунцем і лососем. Ось що ми там знайдемо.
І знову нашорошені ледь тремтячі вуха розвертаються в бік оратора: зайве підтвердження того, що найкраща мотивація — це, без сумніву, мотивація для шлунка.
— Ви матимете що їсти, — продовжує Піфагор.
Навуходоносор не збирається відступати, він вперто нявчить:
— Я волію довго йти і рибалити у тому, що ти називаєш «морем», ніж битися з пацюками.