Щури теж настовбурчують шерсть і починають видавати дивні звуки.
— Це називається «скрегіт», — каже Піфагор. — Вони гострять ікла, скрегочучи зубами, щоб вони були, наче лезо бритви.
Помічаю серед них щура більшого розміру. Він видає значно нижчий звук. Це, мабуть, їхній вожак. Коли він клацає зубами, інші йому відповідають і рухаються синхронно з ним. Подумки охрестила його «Камбіс», бо він видався мені сучасною інкарнацією того, хто хотів нас знищити.
Я нявчу у верхній тональності.
Він свистить.
Ми залякуємо одне одного, кожен своєю мовою.
Треба запам’ятати, що спілкування з іншими видами ефективніше, коли перебуваєш у стані гніву.
Я посилюю вібрації горла, випускаючи грізні звуки.
Він також.
Ці горлові шуми підбадьорюють і заспокоюють нас. Але співвідношення сил не на нашу користь: один до двадцяти. Ми тепер в оточенні пацюків. І жодного шансу на втечу.
Дехто з-поміж нас уже починає шкодувати про свій вибір. Вони пробують втекти по деревах.
Вольфганг бурчить, я розумію, що він дуже боїться.
Але Есмеральда стає у бойову стійку, готова до стрибка.
Серед щурів — жодного натяку на відступ.
Обертаюся до Піфагора — все-таки він відповідальний за цю ситуацію.
— Треба протриматись якнайдовше, не вступаючи в битву, — оголошує він.
Я не розумію стратегії сіамця.
— Задля чого?
Він заплющує очі та підключає Третє Око. Нарешті відповідає:
— Я знаю, завдяки камерам відеоспостереження, що до нас невдовзі прибуде цінна допомога.
Щури далі затискають нас, і я не можу збагнути, про що говорить Піфагор. Маленькі червоні очиці та скреготливі зуби все ближче. Шкрябання тисяч кігтів усе відчутніше.
Раптом ніч розтинає дикий рев.
Це Ганнібал.
І далі все відбувається блискавично. Лев мчить, грива розвівається на вітрі. Щури не встигають стати в оборонну позицію, щоби відбити атаку такого масивного суперника. Ганнібал, блискучий воїн, опускає пащу в щурячі лави. Він хапає їх по три-чотири за раз, наче травоїдна тварина, що схиляється, аби поскубти травичку. Пацюки верещать, а на зміну лев’ячим зубам приходять кігті. Вони розтинають повітря і все, що трапляється по дорозі. Навіть пси не могли з ним змагатися, що вже говорити про щурів.
— В атаку! — кричу своїм.
Ми скористалися маневром Ганнібала й собі пірнули у щурячу масу, намагаючись хоч трохи бути подібними на нашого далекого родича. Він демонструє свою міць перед незліченною навалою гризунів. Кільком відважним пацюкам вдається вчепитися йому в спину і всадити в неї зуби, але він швидко їх скидає.
Цей велетень Ганнібал сіє смерть легко й елегантно. Його рухи неквапливі, точні, невимушені, влучні. Він звільняє тих, хто боїться тягаря екзистенції.
Він ніби танцює.
Вороги захоплені зненацька і просто заворожені появою лева, дехто з них завмирає, безборонно дозволяючи себе вбивати. Ганнібал увесь в крові своїх жертв. Він чавить тих, хто потрапляє йому під ноги, як перезрілі плоди. Ковтає кількох, щоб відновити силу вбивати інших. Верткі пацючі хвости стирчать із заюшеної кров'ю пащеки, наче мацаки. Щури, що були у сховищі, тепер виходять на поверхню, щоб якось допомогти своїм побратимам, та не можуть нічого вдіяти проти такого супротивника. Але вони не здаються. Чіпляються за його гриву. Намагаються роздерти йому спину, гризуть китицю його хвоста.
Розлючений Ганнібал створює справжнє пекло для цих жалюгідних гризунів.
Битва вже триває дуже довго. Я б’юся поруч з Вольфгангом і Есмеральдою. Ми захищаємо Піфагора, який постійно відстежує, завдяки Третьому Окові, під’єднаному до камер відеоспостереження, інформацію про можливе підкріплення щурів.
У цьому гармидері сірий сіамець з блакитними очима видається на диво спокійним, наче зосередився на тому, щоб отримати цілісну інформацію про ситуацію.
Його відчуження в такий момент збиває з пантелику.
Ганнібал: Сила.
Піфагор: Знання.
Я: Спілкування?
Ми втрьох можемо здолати кого завгодно.
Якісь пацюки пробують мене зачепити. Їм не пощастило. Кожна істота, яка хоче мене знищити, отримує негайну смерть. Я — не лев, але маю здібності войовниці, які ожили під впливом Ганнібала. Вивіряю свої удари, б’юся так, як ніколи раніше. Гризу, проштрикую, роздираю. Супроводжую кожен удар різким нявчанням. Одному зі щурів вдається вчепитися мені в спину: качаюся по землі, хапаю його і вгризаюся йому в морду. Інший пацюк гризе мій хвіст — доручаю його Ганнібалові, який роздирає його одним ударом лапи.