— Я знаю, що він вигадав слова «філософія» і «математика».
— Справді. Ти гарно засвоїла урок.
Дозволяю Патрісії, цілковито захопленій біографією свого персонажа, продовжувати розповідь.
— Відбір нових учнів був дуже строгий. Він базувався на їхніх розумових здібностях і відвазі. Учень мусив зректися всього, щоб вступити до цієї школи. Піфагорійська школа була першою, яка приймала жінок, іноземців і рабів. Що на той час було неймовірно.
— Скільки там було учнів?
— Дві-три сотні, не більше. У позалекційний час працювали дослідницькі та аналітичні гуртки. Піфагор все життя намагався знайти зв’язок, перехід між духовністю і наукою. Йому здавалось, що саме в числах він знайшов правильний шлях. Впродовж першого року його учні вивчали силу числа 1 у єдності з Всесвітом. На другий рік їх посвячували у таємниці числа 2 і його зв’язок з дуальністю: чоловік/жінка, день/ніч, тепло/холодно. Третій рік присвячували силі числа 3 у зв’язку з тріадою: тіло-розум-дух. Четвертий рік — сила числа 4 і чотири стихії: земля, вода, повітря і вогонь.
Дивно, але в моїй голові все це звучало цілком очевидно. Наче я давно це знала.
— Піфагор вважав, що є два погляди на Всесвіт: як на звичайну матерію, якої можна торкатися, і як на згромадження чисел. Він вважав, що матерія складається з найдрібніших часточок у порожнечі, сполучених математичними законами.
Чорт забирай. Ось підтвердження тому, що я завжди відчувала.
— Він відкрив фундаментальні закони чисел, як, зокрема, теорема Піфагора і правило золотого перетину, що не втратили актуальності досі. Його гасло: «Усе суть числа». До речі, саме він винайшов першу музичну гаму за допомогою діагоналі однієї струни на розкресленій табличці.
— Одна людина зробила стільки відкриттів у стількох галузях?
— 450 року один аристократ з міста Кротона, на ім’я Сілон, який провалився на вступних іспитах до піфагорійської школи, переконав мешканців виступити проти цього навчального закладу.
Він звинуватив піфагорійців у елітарності й небажанні поширювати свої знання. Він стверджував, що у школі переховують скарб. Люди напали на школу, підпалили її, вбили учнів і викладачів, які марно намагалися захистити свого вчителя.
— Вчинок одного заздрісного чоловіка призвів до знищення такої унікальної системи?
— Піфагора вбили. Йому було вісімдесят п’ять років. Усі його записи спалили, але його думка далі жила в його учнях, які з пам’яті записали наново всі його відкриття і його вчення. Серед найвідоміших спадкоємців філософії Піфагора називають греків Сократа і Платона та римського архітектора Вітрувія.
— Думаєш, мій кіт Піфагор може бути інкарнацією людини Піфагора?
— Твоє питання ще дивовижніше, ніж твердження Піфагора (можливо, у зв’язку з індійськими впливами) про те, що він пам’ятає всі свої минулі життя і в людському, і в тваринному тілі. Окрім того, він мав кілька котів і дуже любив їх.
— Але мій Піфагор стверджує, що сам обрав собі ім’я.
— Одного разу я подумала, що моя любов до цього грецького філософа може бути пов’язана з тим, що я є втіленням одного з його учнів, убитих разом з ним під час пожежі в школі. Ця битва між неосвіченими варварами і освіченими людьми не залежить від епохи.
— Кіт Піфагор, мій компаньйон, думає так само. Він вважає, що ті, хто нічого не розуміє, завжди прагнуть через заздрощі вбити тих, хто все розуміє.
— Я думаю, треба вчити всіх, але щоб прийти до цього, необхідно на першому етапі підготувати свідомість. Якщо вона не готова, то людина все розуміє неправильно, використовує знання на шкоду, а не на користь, для руйнування, а не для творення, спотворює знання, перетворює їх на брехню, щоб маніпулювати своїми сучасниками. «Наука без свідомості лише руйнує душу», — проголошував Рабле, великий французький гуманіст Відродження.
У мене склалося враження, що те, що ми живемо зараз на Лебединому острові, резонує з багатьма подіями минулого.
Я розумію, що битва, в якій беру участь, не є війною за територію чи за виживання. Це війна варварства і цивілізації. Була битва Камбіса II проти жерців Бастет, Сілона проти учнів Піфагора, терористів-фанатиків проти світських шкіл. А тепер — ми і щури.