Задоволений своєю промовою Гичка сів. А люди мовчки переглядалися. Староста пильно подивився на панського посланця, чи не випив він, бува, зайвого. У збірні зростав гамір. Можна було сподіватися гострих дотепів, небажаних жартів чи, взагалі, злих висловів. І тоді через збірню вайлувато пройшов до столу високий, зарослийчорною бородою, у латаній свиті славнозвісний у селі швець Мусій. Він шанобливо вклонився до Гички й сказав
– Дякую тобі, Паньку, дякую німцеві твоєму Кардові, як також і вашому панові Номикосі.
– За що? – підозріваючи кпини, запитав його Гичка.
– Як же за що?! А за п'ятсот карбованців! Я таких грошей ще зроду не мав. І якстій пан дає мені цілий скарб.
– Пан за зайців платить, – сказав Гичка.
– Та за зайців, – погодився Мусій. – А хто їх наловить? Вони? – показав він довгою рукою на селян. – Нахвалятись вони можуть, а не впіймають навіть і блохи.
– У тебе, Мусію, ноги, мов у чорногуза, – вигукнув хтось із збірні. – Ти здоженеш.
– Він уже й гроші підрахував.
– Ми вже бачили таких, що думкою багатіють.
– Купуй, Мусію, в пана п'ять десятин землі. Зразу господарем будеш.
А Мусій стояв мовчки й з приємністю посміхався. Потім знову повернувся до Гички:
– Передай німцеві, що Мусій діло взяв на себе. Коли я зможу здавати зайців?
– Хоч і сьогодні.
– Ні, сьогодні не можу, а за два дні, – трохи подумавши, сказав Мусій і похитався до дверей. Люди проводжали його кпинами.
Два дні їздив Гичка з села в село, скрізь спочатку здивовання, потім сміх і дотепи, ніби управителів посланець привіз не поважну пропозицію, а з'явився спеціяльно розважити людей. А коли повертався додому, то вже бачив по вибалках, порослих густим терновинням, по глухих місцях степу дядьків, розставляли вони пастки, капкани, хапки, довбали в мерзлій землі ями, розвішували петлі, вигадували всілякі способи, щоб упіймати того лякливого й обережного звірка. Але зайці відчували небезпеку й обминали її, тим паче, степ широкий, степ безмежний, є куди дітись, є куди податись. Вітер навівав на небезпечне приладдя кучугури снігу, вітер зривав порозвішувані петлі. Скільки люди не хитрували, скільки не мудрували, а впіймати живого зайця не довелось нікому.
Але швець Мусій одного дня прибрів до Карла Францовича з мішком за плечима й сказав:
– Два вже є. Гроші зразу платити будете?
До контори нагодило й Гичку, як ретельний службовик, він захотів перевірити, чи зайці не мають якоїсь ганджі, зняв з Мусійових пліч мішок, потім заходився витягати звідти пручку тварину. Заєць верещав дитячим голосом і поки опинився в Гички в руках, то встигнув подерти Мусієві свиту, а службовикові здерти з руки шмат шкіри. На тому оглядини й закінчилися. Клянучи диких створінь, понесли їх до кошари.
Зустрів хлопчина бажаних гостей урочисто, з музикою, він ще здаля пізнав, що саме має довгий дядько в мішку.
– Зайців принесли? – запитав він.
– Та вже ж не поросят, – дивлячись на закривавлену на руці хустку, промимрив Гичка.
– Принесли, – глянувши на роздерту свиту, сказав Мусій.
– Оце добре! – задзвенів Васильків голос. – Давайте їх сюди.
Він схопив мішок, поставив на сніг біля своїх ніг і поліз досередини рукою.
– Ану ж, ну, – зловтішне дивився на хлопця Гичка.
– Пощупай їх, чи м'якенькі.
А Василько витяг зайця, пестливо притиснув до грудей, погладив по спині й посадив. на сніг. Заєць повів вухами, дриґнув задньою лапою, потягнувся, мов після сну. Витягнув Василько з мішка й другого зайця.
– А я вам сінця приготував, – мовив він до тварин.
– Тож біжіть до кошари, до кошари... Розвівши руками, хлопець погнав зайців поперед себе, і вони слухняно поплигали через розчинені двері.
Переглянулися Гичка з Мусієм, помовчали, ще раз подивились один на одного, і тоді Мусій спромігся сказати:
– Отакої...
– Еге ж... – мугикнув за ним і Гичка.
І вони притьма подались до маєтку. А внедовзі по тому причимчикував до Василька дід Данило.
– Що тут у тебе діється? – запитав він хлопця, що вже знову вгніздився на призьбі й вигравав на сопілці.
– У мене нічого не діється, – відповів Василько.
– Як же це нічого, – мовив дід Данило. – Прибігли до маєтку Гичка з Мусієм і такий рейвах здійняли, що земля загула. Кажуть вони наймитам, ніби ти заячу мову розумієш, і що не скажеш зайцям, те вони й роблять.