БАПТІСТА
Це що за неподобство, панно, га?
Іди до мене, Б’янко. Ну, не плач.
(Розв’язує її)
Іди гаптуй, а з нею не заводься.
(До Катеріни)
Май сором, чуєш, бісова душа!
За що ти кривдиш так її? Вона ж
Ніколи не покривдила тебе!
КАТЕРІНА
Вона мене дратує, бо мовчить.
(Біжить за Б’янкою)
БАПТІСТА
Що? На очах у мене? Б’янко, йди.
Б’янка виходить.
КАТЕРІНА
То вже й цього мені не вільно? Бачу,
Вона ваш скарб, їй мужа треба дати,
Я ж муситиму танцювати боса
У неї на весіллі — і померти
В старих дівках. Не говоріть до мене.
Ось сяду й буду плакати, аж поки
Помститися нагоди не знайду.
(Виходить)
БАПТІСТА
Чи знав хто в світі клопіт отакий?
Та хто це йде сюди?
Входять Гремйо, з ним Люченцо в простому вбранні, як учитель Камбйо; Петруччо, Гортензіо, перебраний на Ліччо, вчителя музики; і Траньйо в подобі Люченцо зі своїм слугою Бйонделло, що несе лютню й книжки.
ГРЕМЙО
Доброго ранку, сусідо Баптісто.
БАПТІСТА
Доброго ранку, сусідо Гремйо. Хай вас Бог благословить, панове.
ПЕТРУЧЧО
І вас, добродію. Скажіть, будь ласка:
Є в вас дочка, на ймення Катеріна?
Вродлива й доброчесна надзвичайно?
БАПТІСТА
Я маю доньку Катеріну, пане.
ГРЕМЙО
Не кваптесь так, а повагом робіть.
ПЕТРУЧЧО
Синьйоре Гремйо, ви не заважайте.
Добродію, я дворянин з Верони.
Прочувши про красу велику, розум,
Доброзвичайність і дівочу скромність,
Ласкаву вдачу вашої дочки,
Наважився оце до вас приїхать,
Щоб пересвідчитись на власні очі,
Чи правда те, що я так часто чув.
А щоб прийти не з голими руками,
Привів до вас цього ось чоловіка,
(відрекомендовує Гортензіо)
Зугарного до музики й рахунків,
Щоб вашу доньку цих мистецтв навчав,
Які, я знаю, вже їй не чужі.
Прийміть його, а ні — то я ображусь.
Він мантуанець, Ліччо на ім’я.
БАПТІСТА
Ласкаво прошу, пане, вас обох.
Та знаю я: не буде Катеріна
До мислі вам, на превеликий жаль.
ПЕТРУЧЧО
Не хочете ви з нею розлучатись,
А може, я не до вподоби вам.
БАТІСТА
Та ні, мій пане, я кажу по правді.
А звідки ви? І як вас величають?
ПЕТРУЧЧО
Петруччо звуть мене, я син Антоньйо,
Відомого по всій країні нашій.
БАПТІСТА
Я знав його і дуже радий вам.
ГРЕМЙО
Даруйте, що впадаю вам у річ,
Петруччо, але дайте й нам, мізерним,
Сказати слово — і не пхайтесь так.
ПЕТРУЧЧО
Синьйоре, та мені ж кортить притьмом женитись.
ГРЕМЙО
Я бачу, та глядіть, щоб потім не журитись. (До Баптісти) Сусідо, я певен, що цей дарунок вас дуже потішить. Аби зі свого боку виявити таку саму приязнь, як та, що її я вам завдячую більше, ніж будь-хто, припоручаю вам оцього вченого молодика (відрекомендовує Люченцо), що довго навчався в Реймсі й обізнаний у грецькій, латинській та інших мовах, не згірш ніж той у музиці та рахунках. Звуть його Камбйо. Прошу вас, прийміть його на службу.
БАПТІСТА
Тисячу разів дякую, синьйоре Гремйо. Прошу до господи, любий мій Камбйо. (До Траньйо) А ви, благородний пане, здається мені, не тутешній. Чи дозволите спитати, з якою метою прибули?
ТРАНЬЙО
Пробачте, пане мій, що я наважусь,
Чужинцем будучи у вашім місті,
Теж свататись до вашої дочки —
Цнотливої і чарівної Б’янки.
Мені відома й ваша постанова —
Спочатку видать заміж старшу доньку,
І я прошу лиш одного для себе:
Щоб ви, дізнавшися, який мій рід,
Дозволили й мені, як цим панам,
Бувать у вас і бачитися з нею.
А для навчання ваших дочок я
Приніс оцей простенький інструмент
Та ще книжки оці — латинські й грецькі.
Бйонделло виходить наперед із лютнею й книжками.
Як ви їх приймете — безцінні стануть.
БАПТІСТА (переглядаючи книжки)
Люченцо звуть вас? Звідки ж ви, скажіть?
ТРАНЬЙО
Я з Пізи, пане. Батько мій — Вінченцо.
БАПТІСТА
Чував про батька вашого. У Пізі
Він має силу. Я вам дуже радий.
(До Гортензіо)
Візьми-но лютню,
(до Люченцо)
Ну, а ти — книжки.
Ідіть, побачте ваших учениць.
Агов! Хто в домі!
Входить слуга.
Проведи панів
До панночок. Скажи — це вчителі,
Нехай вони люб’язно приймуть їх.
Слуга з Гортензіо й Люченцо виходять.
А ми ходімо погулять у сад.
Тоді — обід. Я дуже радий вам,
Тож почувайтесь, прошу, як удома.
ПЕТРУЧЧО
Синьйоре, в мене діло дуже спішне,