Зробилася б дукатом, я й тоді
Не взяв би їх від вас; я вимагаю
Тієї плати, що стоїть в розписці.
ДОЖ
Як можеш ти на ласку сподіватись,
Коли і сам не відаєш її?
ШЕЙЛОК
Якого присуду мені боятись?
Адже чиню я по закону. З вас
Рабами володіє кожен, ви
Їх женете на рабську, на ганебну
І на найтяжчу працю, як отих
Собак, чи мулів, чи ослів, — бо ви
Купили їх. А що, коли б сказав я:
«Пустіть на волю їх чи одружіте
Із спадкоємцями своїми! Чом
Впрівають так вони під тягарем
Роботи? Дайте їм м’які постелі,
Як і у вас. Нехай їдять те саме,
Що ви їсте!» То ви відповісте:
«Адже раби ці — наші!» Отже, й я
Скажу вам так: фунт м’яса, що тепер
Його від вас я вимагаю, — мій,
Бо я велику дав за нього ціну!
Він — мій, і я бажаю його мати!
Відмовите — то чхать на ваші закон!
В законі вашому немає сили!
Я присуду чекаю. Тож скажіть,
Чи я його діждуся?
ДОЖ
Розпущу я
Своєю владою зібрання суду,
Якщо сюди ще нині не прибуде
Белларіо, учений доктор. Я
Послав по нього; помогти він має
Цю славу розв’язати.
САЛЕРІО
Ваша світлість,
Надворі жде гонець; листи привіз
Він з Падуї від доктора Белларйо.
ДОЖ
Несіть сюди листи, гінця покличте!
БАССАНІО
Антоніо, кріпися, не сумуй!
Я швидше сам євреєві віддам
Життя своє, і плоть, і кров, і кості,
Ніж допущу, щоб ти пролив за мене
Хоча б одну краплину крові.
АНТОНІО
Я —
Немов вівця та хвора ув отарі,
Лиш на заріз придатна: плід слабкий
Додолу падає раніш за інші.
Хай і зі мною буде так. Зробить
Ви кращого не можете нічого,
Бассаніо, як жити й пом’янути
Мене надгробним теплим, щирим словом.
Входить Нерісса в убранні адвокатського писарчука.
ДОЖ
Ви
Із Падуї, від доктора Белларйо?
НЕРІССА
Так, ваша світлосте. Він шле привіт! (Подає листа)
БАССАНІО (до Шейлока)
На що ножа ти гостриш так завзято?
ШЕЙЛОК
Готуюсь різать борг з банкрота.
ГРАЦІАНО
Лютий!
Не на підошві — на своїй душі
Ножа ти гостриш. Ні катівський меч,
Ані метал ніякий не зрівнять
З твоїм запеклим, гострим, злобним серцем!
Невже тебе не може зворушити
Благання жодне?
ШЕЙЛОК
Ні, не може жодне,
Яке б зумів придумать розум твій.
ГРАЦІАНО
Бодай же ти пропав, жорстокий пес!
Нехай життя твоє для правди буде
Докором вічним! Я уже, здається,
Ладен під сумнів взяти й віру; я
Повірити ладен, як Піфагор,
Що може дух звірячий переходить
В тіла людей. Твій дух похмурий жив
У тілі вовка, і коли його
Повішено за те, що він загриз
Людину, то душа його запекла
Із зашморгу переселилась просто
До тебе в тіло, увійшла в утробу
До матері нечистої твоєї,
Коли ти там лежав. Ти справжній вовк,
Бо ти пожадливий і кровожерний,
Бо хижий ти.
ШЕЙЛОК
Ні лайкою, ні криком
Печаті на моїй розписці стерти
Тобі не пощастить. Собі ти лиш
Надсадиш груди. Краще, мій юначе,
Побережи дотепний розум свій,
А то загине він. Я тут стою
По праву.
ДОЖ
З Падуї Белларйо пише.
Що молодого, вченого юриста
Він посила до суду. Де ж він?
НЕРІССА
Тут.
Чекає він на відповідь, чи ви
Захочете його прийняти.
ДОЖ
Так,
Від всього серця! То нехай із вас
Хтось троє-четверо по нього підуть
І проведуть з пошаною сюди.
Тим часом хай послуха суд листа,
Що пише нам Белларіо учений.
ПИСАРЧУК (читає)
«Ваша світлосте, маю вас повідомити, лист застав мене тяжко хворого. Але саме тоді, коли прибув сюди посланець, у мене гостював один молодий доктор з Рима, Балтазар. Я познайомив його з позовом, що його подав єврей на купця Антоніо; багато книжок із цього приводу переглянулими з ним разом. Він знає мою думку і, підсиливши її власною вченістю, познайомить вас із нею. На ваше прохання посилаю його вашій світлості замість себе для розв’язання згаданої справи. Прошу: хоч він ще надто молодий, проте не відмовте йому в повазі, бо ще ніколи не зустрічав я такого молодого тіла з такою старою головою. Залишаю його на вашу ласку; але переконаний, що рекомендацію мою він якнайкраще виправдає на ділі сам».
ДОЖ
Ви знаєте, що пише наш Белларйо.
А ось іде, мабуть, і доктор сам.
Входить Порція в убранні доктора права.
Потиснути дозвольте руку вам.