До вас я маю тільки два прохання:
Пробачити мені і не відмовить.
ПОРЦІЯ
Не можу вам відмовити, коли
Ви просите прийняти щось на згадку.
(До Антоніо)
Ось ви дасте мені ці рукавички,
Я їх носитиму на згадку.
(До Бассаніо)
Ви ж
В знак дружби вашої дасте мені
Цей перстень? О, ви відсмикнули руку?
Я більшого не хочу і гадаю,
Що, люблячи мене, в такій дрібниці
Ви не захочете мені відмовить.
БАССАНІО
Цей перстень, любий мій синьйоре… ах!
Пробачте, це така дрібничка, — ні!
Ні, я соромлюся його вам дати.
ПОРЦІЯ
Нічого іншого я не бажаю
Мене цікавить тільки він, синьйоре!
БАССАНІО
Велику ціну має перстень цей
Для мене — більшу, ніж він того вартий.
Я відшукаю вам найкращий перстень
В Венеції — поставлю все на ноги —
І подарую вам, а цей мені
Дозвольте залишити в себе.
ПОРЦІЯ
Бачу,
Ви щедрі тільки на словах. Спочатку
Самі мене ви жебрати навчали,
Тепер, здається, учите мене,
Як треба жебракам відповідати.
БАССАНІО
Синьйоре мій, дала мені цей перстень
Моя дружина і, його надівши
На палець мій, примусила мене
Заприсягнути, що його ніколи
Не подарую я, не загублю
І не продам.
ПОРЦІЯ
Слова такі лише
Кишені бережуть від зайвих витрат,
Якщо не збожеволіла, бува,
Дружина ваша й знатиме вона,
Як гідно я цей перстень заслужив;
Я впевнений, що гніватися вічно
Вона на вас не буде лиш за те,
Що ви мені його дали. А втім
Робіть, як знаєте. Прощайте! Мир вам!
Порція і Нерісса виходять.
ГРАЦІАНО
Бассаніо, віддай йому той перстень.
Хай послуга його й моя любов,
З ’єднавшися докупи, переможуть
Присягу ту, яку ти дав дружині.
БАССАНІО
Наздожени його, мій Граціано,
Віддай йому цей перстень і, як зможеш,
То приведи його у дім Антоньйо.
Хутчій, мій друже! Поспішай!
Граціано виходить.
Ходім
Тепер до вас, Антоніо; а взавтра —
Раненько, на світанку — ми удвох
Полинемо до Бельмонта. Ходім же!
Виходять.
Там само. Вулиця. Входять Порція й Нерісса.
ПОРЦІЯ
Спитай, де дім єврея, й передай
Йому оцей папір на підпис. Ми
Цієї ж ночі рушимо в дорогу
Й прибудемо до Бельмонта раніш
На цілий день, аніж чоловіки.
Цей дарчий лист порадує Лоренцо.
Входить Граціано.
ГРАЦІАНО
Щасливий я, що вас догнав, синьйоре!
Синьйор Бассаніо, обміркувавши,
Вам посила цей перстень. А крім того,
Уклінно просить вас до нього нині
Прибути на обід.
ПОРЦІЯ
На жаль, не можу.
Цей перстень я з подякою приймаю
І вас прошу сказать про те синьйору.
Прошу також — моєму юнакові
Вкажіть, де Шейлоків шукати дім.
ГРАЦІАНО
Я виконаю все.
НЕРІССА (до Порції)
Я маю щось
Сказати вам, синьйоро.
(Тихо)
Я б хотіла
У чоловіка випросити персня,
З яким і він присягу дав мені
Не розлучатися ніколи.
ПОРЦІЯ (тихо до Нерісси)
Ти
Зробити можеш це, ручусь. Вони
Даватимуть нам клятви урочисті,
Що персні віддали чоловікам;
Та ми ловить їх будем на брехні
І переможемо.
(Голосно)
Іди ж мерщій!
Ти знаєш, де на тебе буду я
Чекати.
(До Граціано)
То ходім, синьйоре добрий!
Прошу ласкаво показать мені
Дім Шейлоків.
Виходять.
Бельмонт. Алея, що веде де дому Порції. Входять Лоренцо і Джессіка.
ЛОРЕНЦО
Як сяє місяць.
Отакої ночі,
Коли голубив ніжний вітерець
Зелене листя й цілував його,
Не сміючи здіймати в листі шуму,
Троїл, гадаю я, такої ж ночі
Зійшов на Трої вал, і сумовиті
Зітхання серця тужного він слав
У грецький стан, де ніч оповила
Крессіду мирним сном.
ДЖЕССІКА
Такої ж ночі
Йшла Тізба полохливо по росі,
І, вгледівши раніше лева тінь,
Ніж лева, жахом сповнилася раптом
І кинулась тікать.
ЛОРЕНЦО
Такої ж ночі
Дідона з гілкою верби в руці
На березі відлюдному стояла
І слізно любого свого благала
Вернутись в Карфаген.
ДЖЕССІКА
Такої ж ночі
Полями йшла Медея і збирала
Чар-зілля, аби юність повернути
Езону-дідові.
ЛОРЕНЦО
Такої ж ночі,
Покинувши багатого єврея,
З коханцем спритним Джессіка вгекла