З Венеції до Бельмонта, і з ним
Вона там зникла.
ДЖЕССІКА
Ах, такої ж ночі
В коханні клявся Джессіці Лоренцо
І серце в неї клятвами украв;
Та клятви ті, на горе, всі були
Лише брехня й обман.
ЛОРЕНЦО
Такої ж ночі
Маленька Джессіка, пустунка мила,
Свого коханця кривдила, недобра,
Обмовити його вона хотіла,
Та він коханій все пробачив.
ДЖЕССІКА
Я
Могла б вас розважати цілу віч,
Коли б ми тут були самі, але
Я чую чоловічі кроки.
Входить Стефано.
ЛОРЕНЦО
Хто там
Цієї ночі тихої біжить
Так швидко?
СТЕФАНО
Друг.
ЛОРЕНЦО
Це друг? Який? Скажіть,
Як звати вас, мій друже?
СТЕФАНО
Звать мене
Стефано; звістку я несу, що пані
Прибуде нині на світанку в Бельмонт.
Тепер вона навколішках благає,
Схиляючись перед святим хрестом,
Щоб випало щасливе їй життя
Подружнє.
ЛОРЕНЦО
Хто ще з нею?
СТЕФАНО
Тільки лиш
Один святий пустельник і Нерісса.
Скажіть мені, господар повернувся?
ЛОРЕНЦО
Ще ні, і звістки не було про нього.
А зараз, Джессіко, ходім до замку
І приготуємо з тобою вдвох
На честь володарки цього палацу
Вітання урочисте і веселе.
Входить Ланчелот.
ЛАНЧЕЛОТ
Трала-трала, гей-гей, ла-ла, трала-трала!
ЛОРЕНЦО
Хто це кличе?
ЛАНЧЕЛОТ
Трала! Чи не бачили ви синьйора Лоренцо? Синьйора Лоренцо! Трал-трала!
ЛОРЕНЦО
Та покинь ти тралалакати, хлопче, — ось!
ЛАНЧЕЛОТ
Трала! Де? Де?
ЛОРЕНЦО
Тут.
ЛАНЧЕЛОТ
Перекажіть йому, що від мого господаря примчав щойно гінець і привіз повний ріг добрих новин. Господар прибуде сюди вранці. (Виходить)
ЛОРЕНЦО
Ходім додому, серце, і на них
Ми там чекати будемо. Проте
Навіщо йти туди? Стефано, друже,
Підіть до замку і скажіть, будь ласка,
Що повертається додому пані,
І виведіть надвір усіх музик,
Стефано виходить.
Дрімає ніжно місячне проміння
На лаві цій! Ми сядемо ось тут,
І звуки музики солодкі хай
Нам вухо тішать; музика, ця тиша
І ніч — яка гармонія чудова!
Сядь, Джессіко: поглянь, як небосхил
Обкладено кружальцями зірок,
Що сяють чистим золотом в блакиті!
І серед них найменшого немає
Кружальця, щоб воно, як ангел світлий,
Витаючи в просторах, не співало
Й до хору яснооких херувимів
Не приєднало б і своєї пісні!
Сповняє ця гармонія лише,
Безсмертні душі; нас же огортав
Одежа тлінна, і важка, і груба,
Тому-бо ми її не можем чути.
Входять музиканти.
Ідіть сюди! Збудіть Діану гімном.
Солодким звуком зачаруйте слух
Синьйори господині; закликайте
Музичними акордами її,
Щоб швидше повернулася додому.
ДЖЕССІКА
Мене щоразу огортає сум,
Коли я чую мелодійні звуки.
Грає музика.
ЛОРЕНЦО
Причина та, що дух ваш на той час
Стає напружений: ви зауважте, —
Коли десь мчить степами на просторі
Худоби череда чи табуни
Невиїжджених коней молодих,
Як голосно іржуть вони, як скачуть,
Ревуть, бо грає в них гаряча кров;
Та ледь вони почують звук сурми
Чи інший звук якийсь музичний, враз
Увесь табун зупиниться як стій,
І дикий погляд вмить стає покірний
Під впливом звуків музики солодких.
І через те поет сказав недарма,
Що лірою своєю рухать міг
Орфей дерева, стрімчаки і хвилі.
Нема живого на землі створіння,
Такого злого, лютого й твердого,
Щоб не зм’якшила музика йому
Хоч би на час похмурої душі.
Людина та, яка в своїй душі
Для музики не має зовсім місця,
Якої звук музичного акорду
Не може зворушити, — та людина
На зраду здатна, на грабунки й підступ;
Душі такої поривання темні,
Як темна ніч, і чорні, як Ереб,
Її чуття: такій людині ти
Не вір ні в чому. Тихо! Будем слухать.
Входять Порція й Нерісса.
ПОРЦІЯ
Здається, світло це горить у залі.
Далеко промінь кидає свіча!
Так в злому світі сяє добре діло.
НЕРІССА
В той час, коли світив нам місяць, ми
Не бачили свічі.
ПОРЦІЯ
Коли сіяє
Велика слава, то мала згасає.
Намісник сяє так, як і король,
Аж доки сам король ще не з’явився;
Та ледь з’являється володар справжній,
Зникає, як струмок в морській безодні,
Позичена пишнота. Що це? Грають?
НЕРІССА
Це грає ваш оркестр домашній, пані.