ПОРЦІЯ
Як гарно все, коли воно до речі.
Мені здається, звуки ці вночі
Солодші, ніж удень.
НЕРІССА
Ця тиха ніч
Принадність надає музичним звукам.
ПОРЦІЯ
Спів жайворонка і ворони рівний,
Коли на нього не звертать уваги.
Гадаю я, що й соловейка спів,
Якби він вдень виспівував, коли
Ґелґочуть гуси, — теж би здався співом
Кропив’янки. Багато в світі є
Таких речей, що їх цінить ми звикли,
Лише як їх одержуємо вчасно!
Та тихо! Глянь, з Ендіміоном спить
Селена і прокинутись не хоче.
Музика змовкає.
ЛОРЕНЦО
Якщо не помиляюсь я, це голос
Синьйори Порції.
ПОРЦІЯ
Мене він так
Впізнав, як впізнає сліпий зозулю.
По голосу її.
ЛОРЕНЦО
Синьйоро люба,
Вітаю із поверненням додому!
ПОРЦІЯ
Молились ми, щоб нашим пощастило
Чоловікам, і маємо надію:
Благання наші допоможуть їм.
Вони вже повернулися?
ЛОРЕНЦО
Ще ні,
Проте гінець приніс утішну звістку:
Прибудуть скоро.
ПОРЦІЯ
Ну, іди ж, Неріссо,
І накажи всім слугам, щоб мовчали,
Що від’їздили ми; об тім прошу
І вас, Лоренцо; Джессіко, і вас.
Звуки сурми.
ЛОРЕНЦО
Оце ваш чоловік, я чую звук
Його сурми. Ми не базіки, пані,
Не бійтеся.
ПОРЦІЯ
По-моєму, ця ніч
На хворий день скидається, але
Блідіша трохи; ніби день такий,
Коли ховається за хмари сонце.
Входять Бассаніо, Антоніо, Граціано та їхні слуги.
БАССАНІО
Ми з антиподами водночас мали б
Яскравий день, коли б, моя синьйоро,
З ’являлись ви й тоді, як сонце нам
Не світить.
ПОРЦІЯ
Світлою я хочу бути.
Проте легкою бути, ніби світло,
Не хочу я; адже легка дружина
Важка для чоловіка. Ні, такого
Бассаніо своєму не вчиню я.
Але що Бог дасть! Я вітаю вас
З поверненням додому!
БАССАНІО
Щира дяка!
Синьйоро, гостя привітайте також;
Це той Антоніо, якому я
Без міри зобов’язаний довіку.
ПОРЦІЯ
Ви зобов’язані йому усім;
Я чула, що для вас він сам себе
Заставив.
АНТОНІО
З ним за це уже давно
Розрахувались ми.
ПОРЦІЯ
Синьйоре, ми
Від серця щирого вам раді. Отже,
Ми й довести це мусимо на ділі,
А через те я припиняю зливу
Словесних привітань.
Граціано й Нерісса розмовляли досі осторонь.
ГРАЦІАНО
(до Нерісси)
Я присягаюсь
Цим місяцем, ти сердишся даремно!
Писарчукові персня я віддав,
А ти розгнівалася так, голубко,
Що, слово честі, я йому бажав би
Зробитись євнухом.
ПОРЦІЯ
Як? Сварка? Вже?
Яка ж тому причина?
ГРАЦІАНО
Та дрібничка!
Обручка золота, яку мені
Вона подарувала, і на ній
Ще й напис заяложений, як вірші,
Що ковалі різьблять їх на ножах:
«Люби мене й не покидай ніколи».
НЕРІССА
Що ви говорите про напис той
І вартість? Як? Не присягались ви,
Коли дала я персня, що його
Ви будете носити все життя,
Що навіть візьмете його в могилу?
Як не для мене, то хоча б з поваги
До тої клятви, що її дали,
Ви мусили б поберегти той перстень.
«Писарчуку віддав!» Я знаю добре:
Той писарчук не має бороди
Й не матиме довіку.
ГРАЦІАНО
Борода
Його окрасить лиш тоді, як він
Дорослим чоловіком стане.
НЕРІССА
Так,
Якщо можливо, щоб на чоловіка
Перетворилась жінка.
ГРАЦІАНО
Ні, клянусь
Рукою, — юнаку його віддав я,
Малому, незначному хлопчакові,
Не вищому від тебе, — писарчук він.
І так благав, щоб за його ретельність
Йому віддав я персня в нагороду,
Що я йому відмовити не міг.
ПОРЦІЯ
Я вам скажу відверто, друже мій,
Повинні ви підпасти під догану,
Що легко так відразу віддали
Дарунок перший вашої дружини!
Адже присягою з’єднали ви
Навіки ту обручку з вашим тілом.
Дала і я коханому обручку,
Присягою зв’язавши і його,
Що він її повік не скине з пальця.
Ось він стоїть; я ладна присягнути,
Що ні за які скарби в цілім світі
Не скине він її і не віддасть!
Ох, Граціано, як вразили прикро
Дружину ви. Якби й мені мій друг
Таке зробив, дійшла б, напевно, я
До божевілля.
БАССАНІО
(вбік)
Дав би я собі
Відтяти ліву руку й присягнув би,
Що з нею втратив персня, залишивши
В бою дарунок той.
ГРАЦІАНО
Але ж Бассаньйо