Віддав судді свойого персня теж:
Суддя просив його, та й заслужив
Він нагороди, справді! Тут іще
До мене писарчук той причепився,
Щоб я йому віддав свого. Обидва
Нічого, крім цих перснів, не схотіли.
ПОРЦІЯ
Якого ж персня віддали ви, друже?
Я сподіваюсь, не того, що вам
Подарувала я?
БАССАНІО
Коли б я міг
Брехню додати до провини, то
Відмовився б од всього; та дивіться —
Немає персня на моєму пальці.
Його віддав я.
ПОРЦІЯ
О, виходить, справді
Невірне ваше серце і фальшиве!
Клянуся небом, що на ваше ложе
Аж доти не зійду нізащо, доки
Я не побачу персня.
НЕРІССА
(до Граціано)
Не зійду
І я на ваше, доки не побачу
Свойого персня.
БАССАНІО
Порціє кохана,
Ох, знали б ви, кому віддав я персня,
І знали б ви, за кого дав я персня,
І зрозуміли б, за що дав я персня,
Як неохоче віддавав я персня,
Бо не хотіли іншого, крім персня,
То ви б обурення своє зм’якшили.
ПОРЦІЯ
Ох, знали б ви достойність того персня
Чи ціну тій, яка дала вам персня,
Чи честь, що не веліла збутись персня,
То не змогли б ви і віддати персня!
Невже знайшовсь такий хтось нерозсудний,
Що вимагав уперто річ від вас,
Коли б він бачив добре, що її
Обороняли ви як найсвятіше?
Нерісса каже правду, і мене
Вона переконала: хай помру я,
Якщо не жінці віддали ви персня!
БАССАНІО
Клянуся честю вам, клянусь душею, —
Не жінці я віддав його, мій друже,
А доктору-судді; від грошей він
Відмовився, просив він тільки персня.
Спочатку я не згодився віддати,
І він пішов ображений, — пішов
Той чоловік, що друга врятував
Від смерті. Що я мав сказати, рідна?
Йому я мусив відіслати персня.
Звеліла чемність так, і щирий сором
В мені відразу спалахнув: невдячність
Лягла б інакше плямою на честь!
Простіть мені, мій друже дорогий!
Священними світилами нічними
Клянусь вам: якби ви були при цьому,
То, мабуть, і самі б мене просили,
Щоб доктору достойному віддав
Я перстень мій.
ПОРЦІЯ
Хай доктор цей не сміє
Переступать поріг мій. А як він
Здобув ту цінну річ, яку я так
Любила і яку ви присяглися
Ніколи не скидати, — хочу й я
Теж виявити щедрість, як і ви:
Нехай бере собі він все, що маю,
І тіло я своє віддам йому,
Та навіть і саме подружнє ложе, —
Віддам усе! О, я його впізнаю,
Я з ним зійдусь, я певна. Ви тепер
Спіть тільки дома кожну ніч; як Аргус,
Мене пильнуйте ви, бо лиш саму
Покинете — я присягаю честю,
Яка належить ще мені, клянусь,
Що доктора тоді я запрошу
Зі мною поділити ложе!
НЕРІССА
Я ж
До себе запрошу писарчука.
І щоб не жалкували, коли ви
Покинете мене під власний догляд.
ГРАЦІАНО
Гаразд, нехай! Та тільки щоб мені
Він не попався в руки, бо зламаю
Писарчукові я його перо!
АНТОНІО
На жаль, синьйори, — я причина прикра
Всіх ваших сварок.
ПОРЦІЯ
Ох, синьйоре милий,
Хай вас те не бентежить; вам ми раді.
БАССАНІО
Пробач мені цей вимушений гріх,
Моя голубко; хай слова мої
Всі наші друзі чують: я клянусь
Тобі твоїми ясними очима,
В яких виразно бачу я себе.
ПОРЦІЯ
Візьміть це до уваги! Він в обох
Моїх очах себе подвійно бачить:
У кожному по разу. Тож клянися
Дволикою істотою своєю:
Довіри варта клятва ця двоїста!
БАССАНІО
Ні, вислухай! Пробач мені провину,
Душею присягаюся тобі,
Що більш ніколи не зламаю клятви!
АНТОНІО
(до Порції)
Я раз за нього тілом поручився —
Й загинув би, коли б мене той доктор
Не визволив, якому чоловік ваш
Віддав ваш перстень. Я готовий вдруге
Душею поручитись за Бассаньйо,
Що чоловік ваш клятви вже ніколи
Свідомо не порушить.
ПОРЦІЯ
Отже, ви —
Порукою тепер за нього в мене.
Прошу вас, дайте перстень цей йому,
Але з умовою, щоб краще він
Його беріг, ніж перший.
АНТОНІО
Ось, мій друже,
Візьміть його і присягніть — повік
Цей перстень зберігати.
БАССАНІО
Як? Це ж той,
Що доктору я дав, — клянуся небом!
ПОРЦІЯ
А він мені віддав; простіть, Бассаньйо:
За перстень цей той доктор спав зі мною.
НЕРІССА
І ви мені простіть, мій Граціано,
Бо той хлопчак паскудний, писарчук,
Лежав за перстень цей тієї ночі