І я не зможу в вас бувать щодня.
Вам знаний батько мій, а отже, й я,
Що вспадкував усе його добро,
Та ще й примножив, а не змарнував.
Скажіть же, скільки посагу дасте
За Катеріною, коли вона
Погодиться зі мною шлюб узяти.
БАПТІСТА
По смерті — половину всіх земель,
А з рук у руки — двадцять тисяч крон.
ПЕТРУЧЧО
За посаг цей я забезпечу їй
Вдівство — якщо мене переживе:
Свої всі землі й добра відпишу.
Докладний ми напишемо контракт,
Щоб ці умови твердо закріпити.
БАПТІСТА
Але потрібне спершу головне:
Щоб Катеріна полюбила вас.
ПЕТРУЧЧО
Та що ви, батьку! Це найлегша річ:
Вона загониста, а я крутий,
А де два люті стрінуться вогні,
Там скоро те, що живить їх, згорить.
Вітрець роздмухує малий вогонь,
Та буря і великий гасить враз.
Отак і я скорю її, бо сам
Шорсткий і сватаюсь не як хлопчак.
БАПТІСТА
Ну що ж, берись, і хай тобі щастить,
Та підготуйсь до неласкавих слів.
ПЕТРУЧЧО
Готовий я й не похитнусь від них,
Як не хитається від бур гора.
Входить Гортензіо з розбитою головою.
БАПТІСТА
Що, друже? Ти чого такий блідий?
ГОРТЕНЗІО
Коли блідий, то, певне, з переляку.
БАПТІСТА
Ну як — чи є в дочки музичний хист?
ГОРТЕНЗІО
Скоріше є вояцький хист у неї.
Не лютню їй би в руки, а меча.
БАПТІСТА
Не зміг її до лютні наламать?
ГОРТЕНЗІО
Вона об мене лютню поламала!
Сказав я тільки, що не ті лади
Вона бере, і взяв її за руку,
Щоб показать, як треба класти пальці,
Вона ж ураз неначебто сказилась:
«То я ладу не тямлю? Постривай!»
Та лютнею по маківці мене,
Аж деку голова моя пробила,
І я на хвильку ніби остовпів,
Дивлюсь крізь лютню, а вона мене
Цигикалом поганим узиває,
Та бринькалом, та всякими словами,
Немов науку цілу в тім пройшла.
ПЕТРУЧЧО
Дівча веселе! Я тепер, їй-богу,
Утричі більше полюбив її.
Хоч би вже швидше нам погомоніти!
БАПТІСТА
Ну що ж, ходім, та не бентежтесь так.
Навчатимете меншу, бо вона
Удатна вчитися і вдячна буде.
Синьйор Петруччо, ви йдете із нами,
Чи Катеріну вислати сюди?
ПЕТРУЧЧО
Пришліть, будь ласка.
Всі, крім Петруччо, виходять.
Тут її діждуся,
А прийде — залицятися почну.
Як розкричиться — їй тоді скажу,
Що наче соловей вона щебече.
Надметься — я запевню, що вона
Немов троянда свіжа у росі.
Мовчатиме — я похвалю її
За красномовство і дотепність дивну,
За те, що слів вона не позичає.
Як проганятиме — складу їй дяку,
Немов на цілий тиждень кличе в гості.
Коли руки відмовить — попрошу,
Щоб швидше призначала день вінчання.
Та ось вона! Петруччо, не мовчи!
Входить Катеріна.
Добридень, Кет, — я чув, що так вас звати.
КАТЕРІНА
Щось, мабуть, не дочули ви, мосьпане,
Бо Катеріною мене зовуть.
ПЕТРУЧЧО
От і неправда. Звуть вас просто Кет
Чи «славна Кет», а часом — «клята Кет».
Та ви, о Кет, найкраща в світі Кет,
Всім Кетам Кет, моя солодка Кетя!
Цукерко-кетю, втішнице моя,
Почувши, як тебе по всій країні
За доброчесність хвалять, за красу
І за твою ласкаву тиху вдачу,
Та ще й не так, як ти того достойна,
Сюди я рушив — свататись до тебе.
КАТЕРІНА
Ах, рушив! Ну, як ви такий рухливий,
То можете рушати й звідси. Видно,
Що ви — майно рухоме.
ПЕТРУЧЧО
Цебто як?
КАТЕРІНА
Ну, як стілець.
ПЕТРУЧЧО
Вгадала! Сядь на мене!
КАТЕРІНА
Сідають на ослів: адже вони
На спині носять нас — такі, як ти.
ПЕТРУЧЧО
А жінка що — не може понести?
КАТЕРІНА
Не від такого здохляка, як ти.
ПЕТРУЧЧО
Ох, Кет, важкою не зроблю тебе,
Бо ти ж така ще юна і легка.
КАТЕРІНА
Легка в ногах, де правда, і такому
Вайлові зроду не піймать мене.
Легка в ногах, та не легкозвичайка.
ПЕТРУЧЧО
Не чайка? Так, сорока вже скоріш.
КАТЕРІНА
Аби лиш не ворона чи не крук.
ПЕТРУЧЧО
Моя голубко, стережися крука.
КАТЕРІНА
Короткі в нього до голубки руки.
ПЕТРУЧЧО
Ох ти ж оса, ти справді дуже зла.
КАТЕРІНА
Як я оса, то бійсь мого жала.
ПЕТРУЧЧО
На це є рада — вирвати його.
КАТЕРІНА
Як стане розуму його знайти.
ПЕТРУЧЧО
Та хто ж не знає, де в оси жало?
В задку!
КАТЕРІНА
Ні, в язиці!