ЛЮЦІЯ (з дому)
Пізно він прийшов.
Так йому і передайте!
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Зо сміху вмираю!
Є ж прислів’я: «Хто постука, тому відчиняють».
ЛЮЦІЯ (з дому)
Знаю інше: «Гість незваний — гірший
од сльоти».
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ (з дому)
Не Люція твоє ймення? Ну й дотепна ти!
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Я питаю: ти відчиниш, пико скомороша?
ЛЮЦІЯ (з дому)
Я давно відповіла вам.
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ (з дому)
Відповідь — хороша.
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
От морока! Що ти скажеш? Знов за рибу гроші!
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Відчиняй, бо будеш бита!
ЛЮЦІЯ (з дому)
Не боюсь грозьби!
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Що ж! Тоді розіб’єм двері!
ЛЮЦІЯ (з дому)
Чи собі — лоби.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Двері виб’ємо — заплачеш, наймичко лукава!
ЛЮЦІЯ (з дому)
На вас пута знайдем тута, — просимо ласкаво!
АДРІАНА (з дому)
Хто там гупає у двері? Ну й чого він лізе?
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ (з дому)
От так місто! Ваші хлопці — справжні
горлорізи!
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Чи це ти, моя дружино? Відчиняй!
АДРІАНА (з дому)
Голота!
Хто «дружина»? Що верзеш ти? Ну тебе
в болото!
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Виб’єм двері — за «голоту» буде ж обмолоту!
АНДЖЕЛО
Щось не пахне м’ясо й риба, та й привіту мало!
БАЛТАЗАР
Сперечались ми, що краще, — дулю ж тут
дістали.
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ (до Антіфола Ефеського)
Що ж? Гостей забавте, пане. Їм, як бачу, нудно.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Крижаним подуло вітром, а зарадить трудно.
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Добре вам, що одяг теплий, я ж замерз
в болоті.
В домі — варене й печене, та не в нашім роті.
Глум такий, така зневага розізлить і цапа.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Дайте лома! Бийте двері! Вдеремось нахрапа!
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ (з дому)
Розбивай, лайдаче, двері, я ж — твою макітру,
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Чим же бити їх? Слова ці — подібні до вітру.
Ну, вхоплю тебе — напустиш вітру, бузувіре!
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ (з дому)
Перш схопи безперу птаху, а рибу — без шкіри!
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Так змалюю тобі шкіру, що полетить пір’я!
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Лома! Лома! Скільки ждати! Вже лихий
без мір я.
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Зараз буде птах безперий. Я лечу щодуху.
(До Дроміо Сіракузького)
Чуєш, телепню! Ти станеш без пера і пуху!
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Мчи по лома. Та скоріше! Та пильнуй, макухо!
БАЛТАЗАР
Терпіння, пане! Сваркою гучною
Ви можете вразити власну честь
І одночасно ввести у неславу
Дружину вашу чисту і цнотливу.
Подумайте лишень: її розважність,
І чистота душі, і роки, й скромність
Доводять, що якась причина е,
Якої ви не знаєте. Повірте,
Вона пояснить вам причину ту,
Що змусила її замкнути двері.
Я раджу так: ходім спокійно звідси
І пообідаємо в «Тигрі»; потім —
Ви ввечері ідіть самі додому
І виясніть причину таємничу
Цього вигнання. А якщо тепер
Ви силою вдиратись почнете
В ці двері серед дня, коли навкруг
На вулицях ще так багато люду,
То піде лиш по місту поговір;
І ваше чисте ймення заплямує
Юрба нікчемна злими язиками;
І житиме той наклеп ще й по тому,
Як ви вмрете, на вашій домовині,
І переходитиме з року в рік:
Де раз завівся, там живе повік.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Мене переконали ви; спокійно
Піду я з вами й навіть постараюсь,
Хоч як мені нелегко, веселитись.
Я знаю кралечку одну, в розмові
Приємну вельми, гарну, розумненьку,
Хоч норовливу, але дуже милу:
Туди ми й підем на обід. Мені
(Без всякої підстави, слово честі!)
За неї часто доріка дружина;
Так, так, ми будемо обідать в неї.
Підіть додому і візьміть ланцюг;
Гадаю, він тепер уже готовий;
І принесіть, прошу вас, в «Дикобраз» —
Так зветься той будинок; цей ланцюг
(Хоча б для того, щоб жону розсердить)
Я подарую господині тій.
Тож, милий друже, прошу поспішить;
Коли в мій дім мене вже не впускають,
То, може, інші краще привітають.
АНДЖЕЛО
Я за годину повернуся, пане.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Цей жарт мені в великі гроші стане!
Виходять.
Там само.
Входять Люціана й Антіфол Сіракузький.
ЛЮЦІАНА
Свою повинність за мить
Забули ви? Невже в кохання весну
Судилось пагінцям любові згнить
Й кохання храм розвалиться чудесний?