Як задля грошей одружились ви,
То будьте ніжні, ради них, з сестрою;
Як інша є, — любіть таємно ви;
Сховавши ті чуття під машкарою,
Аби сестра не прочитала їх;
Хай ваш язик мовчить про всі провини;
Нехай ласкавість прикраша ваш гріх;
Прикрийте святістю ваш дух злочинний
Прикиньтесь чесним, хоч душа й брудна,
Святого вдайте, скривши все геть-чисто,
Щоб ваших вад не бачила вона!
Чи злодій хвалиться своїм злочинством?!
Подвійний гріх — подружню честь топтать
І те в очах читати дать дружині.
Незриме зло за благо може стать,
Якщо оздоблене в слова невинні.
Нещасні ми! На вас позбувшись прав,
Втішаємось облудними словами.
Забравши руку, дайте хоч рукав,
В орбіті вашій помчимо за вами.
Вертайтеся ж додому, брате мій;
Сестру потіште, назовіть жоною:
Спасенна лжа бува в оселі тій,
Де лестощі приносять мир з собою.
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Як звати вас, не знаю, діво ґречна,
Та врода й мудрість — чудо із чудес —
Мені посвідчують незаперечно,
Що дивна ви посланниця небес.
Допоможіть, благаю вас, зухвалий,
Моєму кволому уму збагнуть
Суть слів отих, що ви мені сказали,
Приховану і незбагненну суть.
Навіщо вам мою невинну душу
Заводити на темні манівці?
Богиня ви? По волі вашій мушу
Змінитися? Що ж! В вашій я руці!
Та поки чуюся самим собою,
Я повторятиму одне і те ж:
Вона мені не жінка, і ганьбою
Її не вкрию. Вас люблю без меж!
Не ваб мене, сирено, дивним співом
В безодню сліз, що їх сестра лила,
До себе злотом кіс приваблюй, діво,
На лоно хвиль із чистого срібла.
Безодні тої найлюбіше ложе
Я з радістю прийму і ляжу сам:
Полюбить смерть, хто так померти зможе!
Як залегка любов — хай тоне там.
ЛЮЦІАНА
Безумні ви! Що все це означає?
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Ні, я осліп, а як — і сам не знаю.
ЛЮЦІАНА
І тому ваші очі завинили.
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Ви — сонце ясне, ви їх засліпили!
ЛЮЦІАНА
Дивіться на що слід — прозріють очі.
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Вже краще буть сліпим, ніж в морок ночі
Дивитися, моя любове!
ЛЮЦІАНА
Вам
Не слід мене так звати! Цим ім’ям
Ви звіть мою сестру.
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Сестру сестри!
ЛЮЦІАНА
Мою сестру.
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
О ні! Таж тільки ти
Мене самого краща половина;
Моїх очей ти світло, ти — частина
Душі моєї, хліб мій і надія;
Ти рай земний, моя небесна мрія!
ЛЮЦІАНА
Цим є для вас сестра — чи буть повинна.
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Будь нею тільки ти, моя єдина!
Прийми любов мою й моє життя;
Ти вільна ще, так само вільний я, —
Прошу руки твоєї.
ЛЮЦІАНА
Постривайте!
Спокійно, пане, так не поспішайте:
Я мушу перше у сестри спитати,
А чи вона захоче згоду дати.
(Виходить)
З дому Антіфола Ефеського вибігає Дроміо Сіракузький.
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Що сталось, Дроміо, куди це ти так поспішаєш?
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Ви мене знаєте, пане? Хіба ж я Дроміо? Хіба я ваш слуга? Хіба я — це я?
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Ти — Дроміо, ти — мій слуга, ти — це ти.
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Я осел, я чоловік якоїсь жінки і сам не свій!
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Якої жінки чоловік? І чому ти сам не свій?
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Далебі, пане, я сам не свій, бо я належу одній жінці — жінці, яка зазіхає на мене, яка вганяє за мною, яка хоче мною заволодіти!
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
А яке ж вона має право на тебе?
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Ой пане мій! Та воно точнісінько таке, яке ви можете мати на вашого коня; вона хоче володіти мною, як своєю шкапою: тобто не через те, що я й справді скотина, заманулося їй оволодіти мною; а через те, що вона сама, маючи справжнісіньку скотинячу вдачу, хоче мене загнуздати.
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Хто ж вона?
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
О, добра штукенція. Говорячи з нею, не втримаєшся, щоб сказати: «Господи, визволи мене від лукавого!» Я маю надто пісне щастя в цій партії, а проте — це вельми скромний шлюб.
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Що ти маєш на думці, говорячи про «скромний шлюб»?
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Ах, пане, та вона ж куховарка, геть-чисто лоєм обросла; я й сам не знаю, що мені з тим лоєм робити, — хіба що наробити свічок та й утекти від неї при її ж таки власному світлі. Певний, що її лахміття та лій у ньому можуть горіти протягом усієї польської зими; якщо вона доживе до страшного суду, то горітиме тиждень — довше за всіх грішників.