Звільніть мене від цього, ваша світлість!
Шляхетному синьйорові не личить
Негідно так брехати, ще й на друга!
ГЕРЦОГ
Як ваша похвала не помогла б,
То й наклеп ваш йому вже не пошкодить;
А через те — однаково для вас,
Чим маєте мені ви прислужитись.
ПРОТЕЙ
Я вам скоряюсь, герцогу шляхетний;
Як зможе вплинути на неї наклеп,
Вона розлюбить Валентина швидко.
Та викинуть із серця ту любов
Не значить закохатися у Турйо.
ТУРІО
От саме через те, як почнете
Ви з неї витягать любов до нього,
То щоб, бува, не сплуталась вона
Й не стала негодяща, постарайтесь
Схилить її до мене; а для того
Ви маєте мене так вихваляти,
Як будете ганьбити Валентина.
ГЕРЦОГ
Тож ми звіряємось на вас, Протею;
Нам Валентин розповідав, що ви
Десь-інде маєте свою кохану
І що не здатні зрадить ви й зламати
Присягу. Через те я дозволяю
Вам з Сільвією бачитися вільно.
Вона сумує, плаче і нудьгує,
Та вам, як другові його, — зрадіє;
Ви зможете намовити її
Забути Валентина й покохати
Того, хто друг мені.
ПРОТЕЙ
Зроблю я все,
Що тільки зможу, пане мій. А ви,
Синьйоре Туріо, не відступайтесь;
Вам слід було б піймать її, мов пташку,
В сильце пісень любовних та сонетів,
Що в них бриніла б непохитна вірність.
ГЕРЦОГ
О так, поезія — небесний дар,
І в ній могутня сила!
ПРОТЕЙ
Заспівайте
Про те, що на олтар її краси
Ви офіруєте і ваші сльози,
Й зітхання ваші, й ваше чисте серце!
Пишіть, допоки стане вам чорнила,
А висохне — пишіть сльозами. Хай
З отих рядків — і ніжних, і жагучих, —
Кохання ваше промовля до неї.
На чародійній лютні ув Орфея
Бриніли замість струн поетів жили;
І звук їх золотий, коли він грав,
Пом’якшував гранітні скелі й крицю,
І тигрів приручав, і викликав
З безмірної морської глибини
Левіафанів-велетнів на берег,
І їх примушував іти в танець!
Отож, сумні елегії зложивши,
Ви прокрадіться нишком уночі
До любки під вікно і, запросивши
Музик чудових, в супроводі їх
Співайте їй сумної серенади,
Так щоб кохана врешті зворушилась!
А безгомінна ніч була співзвучна
Благанням тужним пісні про кохання.
Оце єдиний шлях до серця панни.
ГЕРЦОГ
Так може вчить лиш той, хто сам кохає.
ТУРІО
Я цеї ночі виконаю все,
Що ти мені порадив. Отже, мій
Наставнику, ласкавий мій Протею,
Прошу тебе, ходім до міста разом,
Щоб там музик чудових напитати;
Я маю вже добрячого сонета
І ним чудовий задум твій почну.
ГЕРЦОГ
Час добрий вам, синьйори.
ПРОТЕЙ
Ваша світлість,
Ми до вечері ваші вірні слуги;
По тому ж візьмемось до справ.
ГЕРЦОГ
Ні-ні!
Не гайтеся, я відпускаю вас.
Виходять.
Ліс поблизу Мантуї.
Входить кілька розбійників.
1-Й РОЗБІЙНИК
Тримайтесь, хлопці, он іде прохожий.
2-Й РОЗБІЙНИК
А хоч би й десять, — бийте їх, не бійтесь!
Входять Валентин та Спід.
3-Й РОЗБІЙНИК
Спиніться! Стійте! Нічичирк! Хутчій
Давайте все, що маєте, а ні,
То зв’яжемо й самі повідбираєм.
СПІД
Синьйоре, ми загинули! Це ті
Негідники, що їх тут навкруги
Бояться всі мандрівці.
ВАЛЕНТИН
Друзі…
1-Й РОЗБІЙНИК
Ні,
Не друзі ми: ми — ваші вороги!
2-Й РОЗБІЙНИК
Та цить! Послухаймо його, що скаже.
3-Й РОЗБІЙНИК
Клянусь моєю бородою, — правда!
Здається, він пристойний чолов’яга.
ВАЛЕНТИН
То знайте ж, нічого мені втрачати.
Мене так тяжко доля покарала,
І сам не знаю за що! Все добро,
Що маю я, — це мій нужденний одяг.
Як тільки ви роздягнете мене,
То й візьмете усе моє багатство.
2-Й РОЗБІЙНИК
Куди простуєте?
ВАЛЕНТИН
В Верону.
1-Й РОЗБІЙНИК
Звідки ви йдете?
ВАЛЕНТИН
З Мілана.
3-Й РОЗБІЙНИК
А довго там жили?
ВАЛЕНТИН
Шістнадцять місяців, і жив би й довше,
Коли б не вигнала мене звідтіль
Лукава доля.
1-Й РОЗБІЙНИК
Ви вигнанець?
ВАЛЕНТИН
Так.
2-Й РОЗБІЙНИК
За віщо ж вигнано вас звідти?
ВАЛЕНТИН
Ох,
За те, про що мені й згадати гірко.
Я вбив там одного й тепер караюсь;
Але я вбив його у чеснім ґерці,
Без підступу й без ошуканства.
1-Й РОЗБІЙНИК