КАТЕРІНА
Для мене! Ти присилував мене
Супроти волі руку й слово дати
Шаленому й лихому баламуту,
До сватання швидкому, не до шлюбу.
Я ж вам казала — навіжений він
І під зухвальством капості ховає,
Аби його веселуном назвали,
Він сто дівчат посватає, призначить
Весілля день і учту приготує;
Гостей запросить, оповідь замовить,
Хоч зовсім не збирається женитись.
Тепер на мене тикатимуть пальцем:
«Скаженого Петруччо он дружина —
Коли ще він приїде повінчатись!»
ТРАНЬЙО
Терпіння, Катеріно, й ви, Баптісто!
Я певен — він лихого не хотів,
Його затримала якась пригода.
Хоч він шорсткий, але цілком розважний,
Хоча й жартун, та чесний чоловік.
КАТЕРІНА
Воліла б я повік його не знати!
(Виходить плачучи. За нею Б’янка й слуги)
БАПТІСТА
Іди, дитино, я тебе не ганю.
Така образа допекла б святій,
Не те що запальній та норовливій.
Входить Бйонделло.
БЙОНДЕЛЛО
Хазяїне, хазяїне! Новина! Такої старої новини ви ще зроду не чули!
БАПТІСТА
Новина — і раптом стара? Як же це так?
БЙОНДЕЛЛО
Та хіба ж це не новина, що Петруччо прибуває?
БАПТІСТА
То він приїхав?
БЙОНДЕЛЛО
Та де! Ні, пане.
БАПТІСТА
А що ж?
БЙОНДЕЛЛО
Він їде.
БАПТІСТА
Коли ж він буде тут?
БЙОНДЕЛЛО
Коли стоятиме, де оце я стою, й бачитиме вас перед собою.
ТРАНЬЙО
А все ж — яка це твоя стара новина?
БЙОНДЕЛЛО
Та яка ж! Петруччо їде в новому капелюсі й старій шкірянці; в старих штанях, тричі лицьованих; у стоптаних чоботях, куди вже недогарки від свічок складали: один чобіт із пряжкою, другий шнурований. При боці стара іржава шпага з міської зброярні, з поламаним руків’ям, а піхви без наконечника й поворозки біля штанів пообривані. Коняка кривоклуба, сапата, коростява, і паршива, і лишаювата, і чирякувата, і каправа, і на ящур хвора, і на жовтяницю, і на залози, і глистами вся проїдена, і клишава, і обдута, і лопатка в неї звихнута, і спина провисла, а сідло старе, міллю побите, і стремена розпаровані, і вудила погнуті, і гнуздечка з овечої шкіри порвана та позв’язувана вузлами, бо за неї доводиться раз у раз смикати, щоб шкапа не спотикалась, і попруга шість разів сточена, а підхвістя від дамського сідла, оксамитом укрите, і дві перші літери даминого імені гарно вицяцькувані на ньому мідними цвяшками, а позшиване валом.
БАПТІСТА
А хто ж із ним?
БЙОНДЕЛЛО
Та хто ж, пане, — його лакей, вичепурений так самісінько, як і шкапа: на одній нозі лляна панчоха, на другій — сукняна камаша, підв’язана одна червоною крайкою, друга синьою, а на голові старий капелюх, і на ньому замість пір’їни щось накручене з сорока стрічок — одне слово, опудало, городнє опудало, та й годі, а не слуга порядного пана.
ТРАНЬЙО
Ну, певно, це якась шалена примха,
Хоча він часто носить скромну одіж.
БАПТІСТА
Та вже нехай там як, а він іде.
БЙОНДЕЛЛО
Е ні, пане, він не йде!
БАПТІСТА
Хіба ти не казав, що він іде?
БЙОНДЕЛЛО
Хто? Петруччо йде?
БАПТІСТА
Атож, що Петруччо йде.
БЙОНДЕЛЛО
Ні, пане, я сказав, що він їде — верхи на коняці.
БАПТІСТА
Чи не все одно?
БЙОНДЕЛЛО
Тож-бо й воно,
Що не одно!
Як ти не кинь,
А чоловік і кінь —
Це більше ніж одно,
Хоча й не двоє.
Входять Петруччо і Грумйо.
ПЕТРУЧЧО
Де ж наше пишне панство? Хто є в домі?
БАПТІСТА
От гарно, що приїхали.
ПЕТРУЧЧО
Та сам я
Негарний, правда?
БАПТІСТА
Ну, принаймні точний.
ТРАНЬЙО
От тільки вбратись ви могли б у краще.
ПЕТРУЧЧО
І в кращому б я поспішав так само.
Та де ж це Кет?! Чарівна молода!
Як батько мій? Чом супитесь, панове?
На мене ваше славне товариство
Так витріщається, мов на комету,
На диво дивовижне, на знамення.
БАПТІСТА
Адже сьогодні, пане, день весілля,
Було нам сумно, що немає вас,
Ще більш — тепер, бо я в такій подобі.
Фе! Геть це дрантя, недостойне вас,
Урочого нам свята не поганьте.
ТРАНЬЙО
Та розкажіть, яке поважне діло
Вам не дало раніше повернутись
І змусило вас вирядитись так.
ПЕТРУЧЧО
Розказувати довго, слухать нудно:
Вернувся я, дотримав слова — й квит,
Хоч, може, справді трошечки невлад.
Хай на дозвіллі поясню колись.
Та де ж це Кет? Давно її не бачив!
Уже не рано, нам пора до церкви.
ТРАНЬЙО
Не йдіть до неї в цих ганебних лахах,