НАВІЙ
От збиточники! Це вони хочуть мене в дурні пошити й налякати. Та шкода! Я й з місця не зрушу — хай роблять, що хочуть. Буду отут ходити туди й сюди, буду співати — хай бачать, що я не злякався.
(Співає)
І жовтодзьобий чорний дрізд,
І промітна синичка,
І трясогузка — довгий хвіст,
І славка невеличка.
ТІТАНІЯ (прокидається)
Який це ангел розбудив мене?
НАВІЙ
Вівсянка, щиглик і кулик
І ти, зозуле сива,
Що нам віщуєш довгий вік, —
Лиш вірити несила.
Бо й правда, хто б це повірив такій дурній птасі? Вона собі «ку-ку» та й «ку-ку», накує бозна-скільки, а ти вір?
ТІТАНІЯ
О милий смертний, заспівай іще.
Такий солодкий голос твій для слуху,
Твоя подоба так чарує зір,
Твої чесноти так мене хвилюють,
Що я тебе відразу покохала.
НАВІЙ
Не скажу, ласкава пані, що це ви зробили дуже розважно. А втім, як по правді сказати, ниньки кохання й розважність не часто у згоді бувають. І тим більше шкода, що ніхто з путящих людей не береться їх помирити. А що, зугарні й ми при нагоді пожартувати, правда ж?
ТІТАНІЯ
Ти й мудрий, і прекрасний водночас.
НАВІЙ
Ні те, ні те. Та якби мені стало кебети якось вибратися з цього лісу, з мене б вистачило.
ТІТАНІЯ
Що? Вийти з лісу? І не сподівайся!
Чи хочеш, чи не хочеш — тут лишайся.
Я — королева ельфів знаменита,
В моїм краю панує вічне літо,
Люблю тебе. Іди зі мною, милий.
Призначу слуг я, щоб тобі служили,
З морського дна дістали самоцвітів,
Приспали співом на постелі з квітів,
А смертну плоть твою я так очищу,
Що злинеш ти, як дух, від хмари вище.
Летіть мерщій до мене, Павутинко,
Метелику, Горошку і Гірчичко!
З ’являються Павутинка, Метелик, Горошок і Гірчичка.
ПАВУТИНКА
Я тут!
МЕТЕЛИК
І я!
ГОРОШОК
І я!
ГІРЧИЧКА
І я!
ВСІ РАЗОМ
Що нам зробити?
ТІТАНІЯ
З цим паном будьте чемні і ласкаві,
Круг нього і стрибайте, і танцюйте,
Малиною й ожиною годуйте,
І сливи, й смокви, й виноград несіть,
І мед із нірок у джмелів крадіть,
А віск із лапок — замість нічників.
Засвічуйте ви їх від світлячків
І на спочинок милого вкладайте.
В метелика барвисті взявши крила,
Ви місячне проміння відганяйте,
Щоб сонному ув очі не світило.
Тепер його чемненько привітайте.
ПАВУТИНКА
Привіт, о смертний!
МЕТЕЛИК
Слава!
ГОРОШОК
Слава!
ГІРЧИЧКА
Слава!
НАВІЙ
Даруйте, ваша милосте, що я посмію спитати. Як звати вашу вельможність?
ПАВУТИНКА
Павутинкою.
НАВІЙ
Дуже радий буду спізнатися з вами ближче, любий мій паничу Павутинко. Коли вріжу палець, то звернуся до вас: адже павутиння кров спиняє. А вас як звати, вельмишановний?
ГОРОШОК
Горошком.
НАВІЙ
Будьте ласкаві, кланяйтесь від мене пані Горошинці, вашій матусі, і панові Стручкові, вашому татові. І з вами, любий паничу Горошку, радий буду познайомитися ближче. Перепрошую, а вас як звати, ласкавий добродію?
ГІРЧИЧКА
Гірчичкою.
НАВІЙ
Любий мій паничу Гірчичко, я добре знаю, який ви терплячий. Отой мерзенний велетень Ростбіф зжер уже не одного з ваших родичів. Повірте, через вашу рідню мені вже не раз сльози на очах виступали. Дуже радий буду познайомитися з вами ближче, любий паничу Гірчичко.
ТІТАНІЯ
Тепер ведіть його в мої чертоги.
Он гляньте, місяць наче засльозивсь,
І кожна квітка плаче до знемоги
За цнотою, утраченою кимсь.
Уста йому закрийте — і в дорогу.
Виходять.
Входить Оберон, король фей і ельфів.
ОБЕРОН
Цікаво, чи Тітанія збудилась
І що вона побачила найперше,
Що їй навіяло жагу нестямну.
Ось мій гонець.
Входить Пак.
Ну що, шалений духу?
Які у цім гаю пригоди стались?
ПАК
В потвору королева закохалась!
Біля її таємної місцини,
Коли вона заснула на часину,
Зібрався гурт афінських тупаків —
Поденників, простих майстровиків, —
Щоб там якусь виставу розучити
І нею шлюб Тезеїв відзначити.
З них найтупіший, той, що грав Пірама,
Сказав свої слова — й подався прямо
В кущі. А там його я перестрів
І голову безмозку підмінив
Ослячою. Ось він виходить знову
На Тізбину відповідати мову —
І решта зразу врозтіч всі порснули,
Мов дикі гуси, що мисливця вчули,