Швидше місяця круг світу
До снаги нам облетіти.
ТІТАНІЯ
Ну, летімо ж, і в дорозі
Поясни мені по змозі,
Як між смертних я попала
В час, коли на квітах спала.
Оберон, Тітанія й Пак виходять.
Сурмлять роги. Входять Тезей з Іпполітою, Егей і весь почет.
ТЕЗЕЙ
Підіть котрийсь лісничого знайдіть.
Обряди всі травневі ми скінчили
І стоїмо вже на порозі дня.
Послухай, люба, пісню гончаків.
Пустіть усіх їх в західну долину!
Покваптесь! Та лісничого знайдіть.
Один із слуг виходить.
А ми, княгине, зійдемо на гору
Послухати дзвінкий собачий грай,
Що котиться луною через гай.
ІППОЛІТА
Колись на Кріті з Кадмом і Гераклом
У лісі зацькували ми ведмедя
Спартанськими собаками. Ніколи
Ще я такої музики не чула:
І гори, і ліси, й джерела, й небо —
Усе лунало, все лящало. Зроду
Не чула я приємнішого гуку.
ТЕЗЕЙ
І в мене пси спартанського заводу:
Руді та вислогубі. Довгі вуха
Аж обмітають із трави росу.
Воласті, як з Фессалії бики,
Хоч кривоногі і прудкі не дуже,
Та голосом один в один, як дзвони.
Ніколи краще дібраної зграї
На Кріті, ні в Фессалії, ні в Спарті
Вперед мисливський ріг не посилав.
Сама почуєш. О! Це що за духи?
ЕГЕЙ
Ото, владарю, спить моя дочка,
А це Лізандр, а це лежить Деметрій,
А то Недарова дочка Гелена.
Чого зійшлись усі вони сюди?
ТЕЗЕЙ
Напевне, встали рано — вшанувати
Травневий ранок; а оскільки знали,
Що й ми сюди збираємось прийти,
Зостались наш побачити обряд.
Але скажи, Егею: це ж сьогодні
Дочка твоя зробити має вибір?
ЕГЕЙ
Так, мій владарю.
ТЕЗЕЙ
Хай ловчі засурмлять і їх побудять.
Один слуга виходить.
Галас за сценою. Сурмлять роги. Коханці прокидаються і схоплюються.
Добридень, друзі. Валентинів день
Давно минув, а ви оце лишень
Тепер злетілися мостити гнізда?
ЛІЗАНДР
Пробачте, князю мій.
Коханці стають навколішки.
ТЕЗЕЙ
Устаньте, встаньте!
Я знаю — ви суперники в коханні.
Чи нині світ дійшов такої згоди,
Що вже суперники лягають поряд
І засинають без підозри й страху?
ЛІЗАНДР
Мій князю, я не знаю, що й казати.
Не відаю, чи сплю я, чи не сплю,
І як сюди попав, не знаю теж.
Але, здається, все скажу по правді.
Так, так, згадав, ось як воно було:
Із Гермією я прийшов сюди,
Хотіли ми втекти з Афін кудись,
Де нас закон афінський не дістане.
ЕГЕЙ
Ви чуєте, мій князю? Чи не досить?
Судіть злочинця, як велить закон!
Вони втекли! Деметрію, ти чуєш?
Мене й тебе хотіли ошукати:
Дружину вкрасти в тебе, в мене ж — право
Тобі дочку віддати за дружину.
Деметрій
Мій князю, а мені Гелена гожа
Розкрила їхні заміри, і я,
Розлючений, сюди прибіг за ними,
Ну, а Гелена подалась за мною.
Але, мій добрий князю, сам не знаю,
Яка подіяла на мене сила:
Моя любов до Гермії розтала,
Неначе сніг. Зостався тільки спогад
Про марну забаганку літ дитячих.
Всім серцем іншій відданий тепер я.
Єдина втіха для моїх очей —
Гелена. Був я, князю мій, із нею
Заручений, як Гермії не знав ще.
Та, як в недузі їжа обридає,
А потім смак вертається до вас,
Коли одужаєте, — так я знову
Лише її люблю, її жадаю
І вже до скону вірний буду їй.
ТЕЗЕЙ
У добрий час, коханці, ми зустрілись
І зараз поговоримо про це.
Егею, мусиш ти скоритись долі,
Бо нині, як і ми, ці вірні пари
У храмі поєднаються навіки.
Та полювання треба нам відкласти,
Бо сонце он як високо підбилось.
Вертаймось до Афін! Три пари нас,
Тож разом пишне справимо весілля.
Ходімо, Іпполіто.
Тезей, Іпполіта, Егей та весь почет виходять.
ДЕМЕТРІЙ
Все це дрібним здається та далеким,
Немов вершини гір, сповиті в хмари.
ГЕРМІЯ
А в мене наче все в очах двоїться,
Мов бачу — і не бачу.
ГЕЛЕНА
Так і я
Деметрія знайшла, мов самоцвіт:
І мій він, і не мій.
Деметрій
А певні ви,
Що це не сон? Мені здається, ніби
Ми ще снимо. Чи справді князь тут був
І нам сказав негайно йти за ним?
ГЕРМІЯ
І батько мій також.
Та й Іпполіта.
Лізандр
І князь велів іти за ним до храму.
ДЕМЕТРІЙ
То все ж ми не снимо. Ходімо швидше
І наші сни дорогою розкажем.
Лізандр, Гермія, Деметрій і Гелена виходять.