Які іще не звідали кохання.
Граціано й Лоренцо виходять.
АНТОНІО
Що він мав на думці?
БАССАНІО
Граціано говорить неймовірну безліч порожніх слів — другого такого на цілу Венецію не знайдеш. Розважлива думка у нього — це дві зернини пшениці в двох мішках полови: треба шукати цілий день, щоб їх знайти, а знайдеш — виявляється, що їх не варто було й шукати.
АНТОНІО
Гаразд. Тепер скажіть, хто дама та,
Що присяглися ви до неї потай
Піти з поклонами? Ви ж обіцяли.
БАССАНІО
Ви знаєте, Антоніо, напевне,
Що дуже розладнав я власні справи,
Бо жив пишніш, ніж право мав на те,
Зважаючи на незначні достатки.
Я нині не жалкую, що не можу
І далі жити весело та пишно.
Одне мене найбільше непокоїть:
Як вибитись мені з боргів великих,
Що наробив я марнотратством. Вам,
Антоніо, найбільш заборгував я
І дружбою, і грішми. Дружба ця
Мені є запорукою, що зможу
Відкрити вам всі наміри і плани,
Які я нині сам собі намітив.
Щоб від боргів звільнитися скоріш.
АНТОНІО
Прошу, Бассаніо, мій друже добрий,
Скажіть про все: якщо ті плани ваші
Не відхиляються, як і самі ви,
Від чесного шляху, то, запевняю,
Мій гаманець, себе й мої достатки —
Все до кінця для вашої потреби
Відкрию я.
БАССАНІО
Коли хлоп’ям стрілу,
Бувало, я губив свою зненацька,
Пускав одразу ж другу їй услід
У тому ж напрямку й таку ж, як перша,
І за цією пильно слідкував.
Щоб відшукати першу; обома
Так важачи, я часом їх обидві
Знаходив. Приклад цей з невинних
Дитячих літ я лиш тому навів,
Що і слова, які сказати хочу,
Цілком невинні. Я напозичався
Багато в вас і все розтринькав, ніби
Хлопчисько легковажний. Та, якщо
Стрілу ви зважитесь пустити другу
В той бік, куди упала й ваша перша,
То певен я цілком, що, як уважно
Я подивлюсь в той бік, знайду обидві
Або вам другу принесу назад,
І вдячним я зостанусь боржником
За першу.
АНТОНІО
Знаєте мене ви добре
І гаєте лиш зайвий час, мій друже;
Повірте, що, під сумнів беручи
Мою любов, завдаєте ви більше
Мені жалю, аніж тоді, якби
Прогайнували все моє майно:
Кажіть, що саме маю я зробити
І що, на вашу думку, зможу я.
На все я ладен, мовте слово, друже!
БАССАНІО
Одна заможна панна проживає
В маєтку Бельмонті. З лиця прекрасна.
Та ще цінніші за її красу
Її чесноти пречудові. Вже
З тих чарівних її очей не раз
Я діставав німі, принадні вісті,
Її звать Порція.
Катона донька,
Вродлива Порція — дружина Брута —
Не переважила б її нічим.
На цілий світ вже слава пролунала
Про гідності її; з усіх країн
Усі чотири вітри мчать до неї
Вельможних женихів. Неначе сонце,
Шовкові сяють кучері у неї,
І руном золотим зі скронь збігають,
І обертають той маєток Бельмонт
В Колхіду, що до неї не один
Герой Язон у пошуках звитяги
Вже припливав. Антоніо, мій друже!
Якби я мав всі засоби для того,
Щоб серед них суперником з’явитись!
Мені дає таку надію серце,
Що там чека на мене перемога!
АНТОНІО
Ти знаєш сам — усе моє майно
На морі. А готівки я не маю,
Не маю й засобів, щоб роздобути
Відразу капітал; іди розвідай,
Яку кредит мій зараз має силу
В Венеції. Зберу все до останку,
Щоб вирядить тебе туди як слід, —
До Бельмонта, до Порції-красуні.
Іди ж шукай, я пошукаю теж.
Де гроші є; якщо не помилюся,
То нам дадуть, коли я поручуся!
Виходять.
Бельмонт. Кімната в домі Порції.
Входять Порція й Нерісса.
ПОРЦІЯ
Щиро кажучи, Неріссо, моїй маленькій особі вже над силу цей великий світ.
НЕРІССА
Так воно й було б, люба синьйоро, якби фортуна послала вам стільки ж турбот, скільки дала втіхи. А проте бачу я, що ті, котрі їдять надто багато, хворіють так само, як і ті, що їх мордує голод. Отже, середні достатки — неабияке щастя. Зайвина швидко доживає до сивого волосся, а помірність живе довго.
ПОРЦІЯ
Хороші слова і добре сказані.
НЕРІССА
Вони були б ще кращі, коли б їх дотримувались як слід.
ПОРЦІЯ
Коли б робити було так само легко, як і знати, що саме треба робити, то каплички стали б церквами, а халупи бідарів — королівськими палацами. Добрий проповідник той, хто сам діє так, як повчає; а мені легше навчити двадцятьох, що вони повинні робити, ніж бути однією з тих двадцяти і виконувати свої власні повчання. Мозок може винаходити закони для крові, але палка вдача перестрибує через холодний розум. Шалена молодість — це заєць, що плигає через пастки, які ставить йому каліка-розсудливість. А проте зараз, коли я маю обрати собі чоловіка, такі балачки зовсім не до речі. Ах, яке це слово — «обрати»! Я ж не можу ні обрати того, кого сама бажала б, ані відмовити тому, хто мені не до вподоби; так воля живої дочки мусить схилитись перед волею небіжчика батька. Чи ж не жорстоко це, Неріссо, що я не можу ні обрати когось, ані комусь відмовити?