Входить старий Гоббо з кошиком.
ГОББО
Молодий синьйоре! Будьте ласкаві, скажіть мені, як тут пройти до пана єврея?
ЛАНЧЕЛОТ (убік)
О небо, це ж мій ріднесенький батько! що підсліпуватий, він просто зовсім сліпий і тому не впізнає мене. Ану, я пожартую з нього.
ГОББО
Шляхетний паничику, будьте ласкаві, скажіть мені, як тут пройти до пана єврея?
ЛАНЧЕЛОТ
На першому розі беріть праворуч, а на другому поверніть ліворуч; та глядіть, на дальшому розі не беріть ні ліворуч, ані праворуч, а поверніть просто вниз, до будинку єврея.
ГОББО
Боже милостивий, таку дорогу знайти нелегко. Чи не можете ви мені сказати: Ланчелот, що живе в нього, живе він у нього чи ні?
ЛАНЧЕЛОТ
Ви говорите про молодого синьйора Ланчелота? (Убік) Увага! Ось зараз я задам! (До старого) Ви говорите про молодого синьйора Ланчелота?
ГОББО
Про якого там синьйора, синьйоре, про сина бідної людини. Його батько, хоч це й кажу я, — чесна й дуже бідна людина, проте, хвала Богові, живе собі на здоров’я.
ЛАНЧЕЛОТ
То й добре! Хай його батько буде собі хто хоче, ми розмовляємо про молодого синьйора Ланчелота.
ГОББО
Про Ланчелота, синьйоре, якщо ваша ласка.
ЛАНЧЕЛОТ
Прошу вас, старий чоловіче, благаю вас; ви говорите про молодого синьйора Ланчелота?
ГОББО
Про Ланчелота, якщо дозволить ваша милість.
ЛАНЧЕЛОТ
Ага, виходить, про синьйора Ланчелота? Не говоріть про синьйора Ланчелота, батьку, бо цей молодий синьйор (з ласки фатуму й долі і, кажучи іншими такими мудрими словами, — долею трьох сестер та інших галузей науки) справді й безперечно помер, або, як би ви сказали без зайвої балаканини, чкурнув на небо.
ГОББО
Ой, хай Бог боронить! Адже хлопець був єдиний костур мого похилого віку, єдина підпора моя.
ЛАНЧЕЛОТ
Та хіба ж я подібний до дрючка, чи до колоди, чи до посоха, а чи до підпірки? Чи знаєте ви мене, батеньку?
Гоббо
Ой, ні! Я не знаю вас, молодий синьйоре. Але, прошу вас, скажіть мені: хлопець мій (царство йому небесне!) живий чи помер?
ЛАНЧЕЛОТ
Ви не впізнаєте мене, батьку?
ГОББО
Біда мені, синьйоре! Миготить мені перед очима, я вас не знаю.
ЛАНЧЕЛОТ
А й справді! Хоч би ви й не були сліпі, ви, мабуть, і тоді мене не впізнали. То мудрий батько, що впізнає свою власну дитину. Гаразд, старий чоловіче, я розкажу вам новини про вашого сина. (Падає навколішки) Благословіть мене! Правди не сховаєш: убивства не можна довго таїти. Хто чий син — це сховати можна, але правда мусить нарешті виявитись.
ГОББО
Прошу вас, синьйоре, підведіться; я переконаний, що ви не Ланчелот, не мій хлопець.
ЛАНЧЕЛОТ
Прошу вас, киньте жарти й дайте мені ваше благословення! Я — Ланчелот, ваш маленький хлопчик колись, ваш дорослий син тепер і ваше дитя навіки.
ГОББО
Я не можу собі уявити, що ви — мій син.
ЛАНЧЕЛОТ
Не знаю, що я маю собі уявляти; але я — Ланчелот, служу в єврея, і я певен, що Марджері, ваша дружина, це моя мати.
ГОББО
А й справді, її звати Марджері. І я ладен заприсягтися, що коли ти Ланчелот — то ти моя плоть і кров. Хвала тобі, Боже! Ну й бородище відпустив! У тебе на підборідді більше волосся, ніж у мого корінника Доббіна в хвості.
ЛАНЧЕЛОТ
Виходить, що хвіст Доббіна росте всередину: коли я бачив його востаннє, у нього в хвості було більше волосся, ніж у мене на обличчі.
ГОББО
Боже, як же ти змінився! То як же ти живеш? Чи ладнаєш зі своїм хазяїном? Я приніс йому гостинця. Як ви тепер з ним, чи у добрій злагоді живете?