А дві нестиму, далебі,
Такі ж, як і була, тупі.
Пробач, обранице моя.
Прощай! Скоряюсь клятві я.
Принц Арагонський і його почет виходять.
ПОРЦІЯ
Міль крильця на вогні собі спалила.
Мудрують бевзі з усієї сили!
Коли вже вибирать вони візьмуться,
То потім помилок не обберуться!
НЕРІССА
Прислів’я є: «Від долі не втечеш —
В петлі загинеш чи жону знайдеш».
ПОРЦІЯ (до Нерісси)
Запни завісу і ходім, Неріссо.
Входить посланець.
ПОСЛАНЕЦЬ
Синьйора тут?
ПОРЦІЯ
Що скажете, синьйоре?
ПОСЛАНЕЦЬ
До брами нашої, синьйоро, щойно
Якийсь венеціанець прискакав,
І каже він, що вслід за ним сюди
Його господар поспішає. Він
Привіз, окрім солодких привітань,
І силу подарунків вам коштовних.
Я й разу ще не бачив чарівних
Таких послів кохання, як оцей.
Квітневий день ніколи ще не був
Такий погожий, несучи з собою
Про літо втішну вість, мов той юнак,
Котрий оповістив про те, що їде
Сюди його хазяїн.
ПОРЦІЯ
Годі, годі!
Боюсь, що скажеш — родич він тобі,
Бо по-святковому, занадто щедро
Ум розсипаєш, щоб хвалить чужинця!
Ходім. Побачить хочу я, на кого ж
Отой гінець від Купідона схожий.
НЕРІССА
Хай буде то Бассаньйо, милий Боже!
Виходять.
Венеція. Вулиця.
Входять Соланіо й Салеріо.
СОЛАНІО
То які там новини на Ріальто?
САЛЕРІО
Та все не припиняються чутки, що той корабель з багатим вантажем, котрий розбився у вузькій протоці, належав справді Антоніо. Гудвінські піски — так, здається, звуть те місце — дуже небезпечна мілина; на ній поховано вже багато кораблів. Такі-то новини, якщо кумася-чутка справді жінка чесна і не бреше.
СОЛАНІО
Я волів би, щоб на цей раз вона збрехала так само, як бреше кожна кумася-плетуха, коли, напхавши рота медяниками, хоче запевнити своїх сусідів, що ніяк не може втішитись після смерті свого третього чоловіка Але, як видно, це правда — коли казати без зайвої балаканини, нічим не загороджуючи прямого шляху розповіді, — правда, що добрий Антоніо, чесний Антоніо… О, коли б я зміг знайти титул, гідний того, щоб перебувати з його чесним ім’ям в одній компанії!
САЛЕРІО
Та кінчай уже швидше!
СОЛАНІО
Га? Що ти кажеш? Ну, то кінець такий, що він і справді втратив свого корабля.
САЛЕРІО
Дай Боже, щоб це був кінець його втратам!
СОЛАНІО
Скажу мерщій «амінь», щоб чорт не встиг стати мені впоперек молитви, бо ось він сам іде в образі єврея.
Входить Шейлок.
Як ся маєш, Шейлоку? Які новини серед купців?
ШЕЙЛОК
Ви знаєте й самі краще за кожного, краще за кожного іншого, що дочка моя втекла.
САЛЕРІО
Авжеж, знаємо! Я, зі свого боку, знаю навіть того кравця, що пошив їй крила, на яких вона спурхнула.
СОЛАНІО
А Шейлок, зі свого боку, знав добре, що пташка вже вбилася в пір’ячко, а на тій порі всі пташки вилітають із кубелець — така вже в них вдача.
ШЕЙЛОК
За те її проклято.
САЛЕРІО
Звичайно, якщо диявол може бути їй суддею.
ШЕЙЛОК
Моя власна плоть і кров збунтувалася!
СОЛАНІО
Фу ти, старе падла! Збунтувалася в твої роки?!
ШЕЙЛОК
Я кажу, що моя дочка — то моя плоть і кров!
САЛЕРІО
Ну, між твоєю плоттю і її більша різниця, ніж між гагатом і слоновою кісткою; між твоєю кров’ю і її кров’ю більша різниця, ніж між простим червоним вином і рейнвейном. Скажи нам краще, чи ти не чув про те, що Антоніо втратив щось на морі?
ШЕЙЛОК
Ото ще мені друга рахуба! Банкрут і марнотрат, що ледве наважується показувати свою голову на Ріальто; жебрак, що так гордо походжав собі площею, хай пам’ятає про своє зобов’язання! Він завжди називав мене лихварем — хай же пам’ятає про своє зобов’язання! Він завжди давав у позику гроші з християнської доброзичливості, то хай же пам’ятає про своє зобов’язання!
САЛЕРІО
Е! Я певен, якщо він не зможе заплатити в строк, ти ж не вимагатимеш його м’яса; навіщо воно тобі здалося?
ШЕЙЛОК
Для наживки на рибу! Якщо воно нікого не нагодує, то нагодує мою помсту! Він мене облаяв; він став мені на заваді, коли я міг заробити півмільйона; він брав мене на посміх, коли я зазнавав збитків; знущався з моїх заробітків, ганив мій народ, заважав моїм торговельним справам, розхолоджував моїх друзів і розпалював ворогів, — і за що? За те, що я єврей! Хіба єврей не має очей? Хіба єврей не має рук, частин тіла, почуттів, прихильностей, пристрастей? Хіба не живить його та сама їжа,що й християнина? Хіба не ранить його така сама зброя? Хіба не страждає він від таких самих хвороб, хіба не тими самими ліками його лікують? Хіба не відчуває він холоднечі взимку і спеки влітку, як і кожен християнин? Коли ви раните нас, хіба ми не спливаємо кров’ю? Коли ви нас лоскочете, хіба ми не сміємося? Коли ви нас труїте, хіба ми не помираємо? І коли ви нас кривдите, хібами не повинні мститися? Якщо ми подібні до вас у всьому, то хочем обути подібними до вас також і в цьому. Коли єврей скривдить християнина, до чого вдається його християнське смирення? До помсти! Коли християнин скривдить єврея, до чого має вдатися, за вашим прикладом, його терпеливість? Ага! До помсти! Я вживу тих самих паскудств, яких ви мене навчили, і горе мені, якщо я не перевершу своїх учителів!