ЛАНЧЕЛОТ
Так, то правда! Бо, бачте, гріхи батьків завжди спокутують діти. Через те, повірте, я за вас боюсь! Я завжди відвертий з вами, тим-то й викладаю вам щиро свою думку про цю справу. Отже, не втрачайте бадьорості! Я й справді гадаю, що ви пропаща. А проте ще є невеличка надія на ваш порятунок. Але і ту можна назвати надією-байстрючкою.
ДЖЕССІКА
Яка ж то надія, скажи, будь ласка?
ЛАНЧЕЛОТ
А ось яка! Ви можете, наприклад, мати надію, що ваш батько вам не батько, що ви не дочка єврея.
ДЖЕССІКА
Це таки й справді надія-байстрючка! Коли б воно було так, то на мене впали б гріхи моєї матері!
ЛАНЧЕЛОТ
То правда. І через те я боюся, що погибель чекав на вас і за батька, й за матір. Отже, колй я намагаюсь уникнути Сцілли, вашого батька, я потрапляю до Харібди — вашої матері. Виходить, хоч круть, хоч верть, а ви пропаща.
ДЖЕССІКА
Мене врятує мій чоловік: він зробив мене християнкою.
ЛАНЧЕЛОТ
То правда. Тим гірше для нього! Нас, християн, і так уже досить: саме стільки, щоб можна було одному з одним жити мирно. Кожен зайвий християнин тільки підвищує ціну на свиней. Якщо ми всі гуртом почнемо їсти свинину, то скоро ні за які гроші й шматочка смаженого сала не дістанеш.
ДЖЕССІКА
Я розкажу моєму чоловікові, Ланчелоте, все, що ви мені тут набалакали; та ось він іде.
Входить Лоренцо.
ЛОРЕНЦО
Я скоро почну ревнувати до тебе, Ланчелоте, якщо ти будеш заводити мою дружину в різні куточки.
ДЖЕССІКА
Ні, вам нічого боятись за мене, Лоренцо: ми з Ланчелотом не в злагоді живемо. Він каже мені відверто, що на небі немає для мене спасіння, бо я дочка єврея, і вважає, що ви поганий громадянин, бо, навертаючи євреїв до християнської віри, набиваєте ціни на свинину.
ЛОРЕНЦО
Мені легше виправдатися в цьому перед республікою, ніж тобі за те, що ти надув негритянці пузо, адже та маврітанка зайшла в тяж від тебе, Ланчелоте.
ЛАНЧЕЛОТ
Хіба це злочин? Такий прибуток буде їй нагородою за втрату чесноти. В кожному разі, вона виросла в моїх очах проти того, за що я мав її раніше.
ЛОРЕНЦО
Як, одначе, кожен дурень уміє вправно гратися словами! Я гадаю, що справжній дотепності доведеться швидко зовсім замовкнути, а зайва балаканина стане похвальною лише в папуг. Іди и скажи, щоб усе було готове до обіду.
ЛАНЧЕЛОТ
Все готове, синьйоре: шлунки на місці.
ЛОРЕНЦО
Милосердний Боже, який же ти дотепний! Тоді скажи, щоб готували обід.
ЛАНЧЕЛОТ
Обід теж уже готовий, синьйоре: залишається тільки накрити.
ЛОРЕНЦО
То чи не будете ви такі ласкаві, синьйоре, накрити?
ЛАНЧЕЛОТ
Себе накрити? Ні, синьйоре, нізащо! Я знаю свій обов’язок!
ЛОРЕНЦО
Знов граєшся словами! Ти, здається, хочеш висипати весь скарб твоєї дотепності відразу! Будь ласка, розумій прості слова просто. Іди до своїх товаришів, накажи їм накрити на стіл, подати страви, а ми зараз прийдемо обідати.
ЛАНЧЕЛОТ
Щодо столу, синьйоре, то його буде подано; щодо страв, синьйоре, то їх буде накрито; щодо вашого приходу на обід, синьйоре, — о! — то це хай буде так, як спаде вам на думку!
(Виходить)
ЛОРЕНЦО
О, де ти, розуме? Слова порожні.
Цей блазень військо дотепів зібрав
У галову і сипле, як з мішка.
Доводилось мені багато дурнів
Великопанських зустрічать, що теж,
Як він, ладні забуть здоровий розум
Для балачок пустих. Як поживаєш,
О Джессіко моя кохана? Щиро
Скажи мені, якої думки ти
Про Порцію, Бассаніо дружину?
ДЖЕССІКА
Немає слів, щоб скласти їй хвалу!
Зразково мусить жить тепер Бассаньйо;
Коли небесне благо він дістав
В своїй дружині тут, ще за життя,
То мусить втратити небесний рай!
Коли не шануватиме як слід
Дружини власної тут, на землі.
Якби на думку спало двом богам
На терези покласти двох жінок
І Порція була б одною з них,
То другій довелося б щось додати,
Бо рівної до Порції немає
На цілім світі!
ЛОРЕНЦО
Джессіко, ти маєш
В мені такого мужа, як у ній
Жону він має.
ДЖЕССІКА
Також і про це
Я маю власну думку. Запитайте!
ЛОРЕНЦО
Спитаю згодом; а тепер ходімо
До столу.
ДЖЕССІКА
Вихвалять волію вас
Тепер, коли іще голодна.
ЛОРЕНЦО
Ці
Слова прибережи, прошу тебе,
До столу. Там усі твої розмови
Перетравлю я з іншими речами.
ДЖЕССІКА
Гаразд! То я ж вам покажу, стривайте!
Виходять.