Венеція. Зала суду.
Входять дож, сенатори, Антоніо, Бассаніо, Салеріо, Граціано та інші.
ДОЖ
Чи є Антоніо?
АНТОНІО
Тут, ваша світлість,
До ваших послуг.
ДОЖ
Жаль мені тебе,
Бо перед супротивником таким
Ти змушений стояти, у якого
Камінне в грудях серце: то тварина.
Ні милосердя, ні жалю.
АНТОНІО
Я чув,
Що ваша світлість всіх зусиль доклали,
Аби знайти для мене порятунок,
І намагалися його жорстокість
Пом’якшити. Проте стоїть він твердо
І рішення свого мінять не хоче.
Таких, на горе, засобів нема
Законних, щоб звільнитися я міг
Від лютої ненависті його.
Тож залишивсь мені єдиний вихід:
Озброїтись терпінням мушу я,
А також мушу мати дух спокійний,
Щоб стерпіти його осатаніння.
ДОЖ
Нехай покличуть в суд того єврея.
САЛЕРІО
Він, ваша,світлосте, вже тут стоїть, —
Чекає за дверима.
Входить Шейлок.
ДОЖ
Дайте місце.
Хай стане перед нас. Усі гадають, —
Я, Шейлоку, такої ж гадки й сам, —
Що лиходія лиш до того часу
Ти удаєш, аж доки суд свій вирок
Не винесе; а потім ти себе
Покажеш милосердним і ласкавим
Ще більше, ніж раніш жорстокий був.
Ми певні всі, що тут, де вимагав,
Щоб м’яса фунт оцей купець сплатив
Нещасний, — ти, зворушений тепер
Любов’ю й добротою, вже не тільки
Не схочеш з нього штрафу, навпаки, —
Йому пробачиш половину боргу
І кинеш співчутливий погляд сам
На втрати і нещастя, що звалились
Йому на плечі нещодавно. Втрати,
Що й королівського купця могли б
Пустить з торбами! Адже може це
Й камінне серце турка зворушити
Або татарина залізну душу, —
Таких людей, що зроду ще не знали
Жалю і милосердя. Ми ждемо
На добру відповідь, єврею.
ШЕЙЛОК
Я
Уже сказав своє останнє слово,
Ласкавий пане. Нашою святою
Суботою заприсягнув, що я
Дістану за розпискою усе,
На що я маю право. А коли
Ви не дасте мені цього зробити,
Порушите ви власною рукою
Закони і свободи городянські.
Питаєте, чому фунт стерва я
Волію над три тисячі дукатів?
Не відповім! Або скажу на те:
Така вже примха! Чим це не одвіт?
Якби завівся щур в моїй господі
І я надумався б віддать за те
Дукатів тисяч з десять золотих,
Лише б того щура хтось отруїв,
Чи відповідь така вас вдовольнить?
Одні свинячого не люблять рила,
А той котів не любить до нестями,
А інший хтось, козиці звук почувши,
Не може сечі втримати, — відомо,
Керує пристрастю лише наш смак,
Її він направляє відповідно
На те, яке любіше, чи на те,
До чого не лежить його душа.
Та ось вам відповідь моя: якщо
Ніколи пояснить того не можна,
Чому є люди, що терпіть не можуть
Одні свиней, а дехто, знову, кішки,
Корисної тварини в господарстві?
Чому не може хтось козиці чути,
І, слабості улігши осоружній,
Сам оганьбиться й інших осоромить.
Так само й я не можу і не хочу
Сказати вам якусь причину іншу,
Окрім тієї, що мені гидкий.
АНТОНІО
Ненавиджу його;
І через це нести волію збитки
В цім позові. Це відповідь для вас?
БАССАНІО
Ні, безсердечний, відповідь така
Не може виправдать твою жорстокість!
Шейлок
Тобі відповідати я не мушу!
БАССАНІО
Хіба вбивають всіх, кого не люблять?
Шейлок
Хіба ненавидіть ми можем тих,
Кого не маємо бажання вбити?
БАССАНІО
Хіба образа кожна може раптом
В нас породити люту ворожнечу?
Шейлок
А ти хіба дозволиш, щоб гадюка
Тобі аж двічі упилася в тіло?
АНТОНІО
Прошу, синьйори, пригадайте: ви
З євреєм сперечаєтеся. Це
Однаково, що, десь над морем ставши,
Наказувать, щоб знизився приплив;
Або голодного спитати вовка,
Чому він силує овечку мекать
Так жалібно за втраченим ягням;
Або заборонити соснам чола
Схилять високі і шуміть тоді,
Коли куйовдить верховіття їхні
Бурхливий вихор, що злітає з неба;
Вам швидше виконати пощастить
Найтяжчу річ, аніж зм’якшити це
Єврейське серце (є хіба твердіше?).
А через те, прошу вас, досить вже
Прохань, благань і різних зайвих слів;
Ви наді мною швидше суд чиніте
Й жагу єврея вдовольніть.
БАССАНІО
Бери!
За три твоїх даю дукатів я
Шість тисяч!
ШЕЙЛОК
Щоб дукат на шість частин
Ви кожен поділили й кожна з них