— Дев'ять хлопців і чотири дівчинки. І ще п'ятеро роблять луки, — уточнив Сергій.
— Блискучі показники, — уїдливо зауважила Світлана. — Твої методи роботи. От у Серафими, наприклад, чомусь жодного стрільця немає. Га?
— Ну, вони ще мальки, — ласкаво сказала Серафима. — Ще не навчилися. Навчаться…
— Ти завжди заступаєшся за Привалова!
Сергій підвівся.
— Справа ясна, — сказав він. — Хвиля є хвиля. Стихія. Відбирати луки марно. Спалювати стріли — теж. Стихію не зупинити. Вихід один: скерувати її в безпечне русло.
— Сергію, рідненький, скеруй! — з надією вигукнула Ольга Іванівна. — Я тебе потім за це на два дні в місто відпущу!
— Потрібно двадцять наметів, — сказав Сергій.
— Будуть намети! Одинадцять є, решту у «Веселих іскринок» попросимо. А ще що треба?
— Аркуш ватманського паперу.
— І все?!
— І ще цілковиту повноту влади.
О сьомій годині вечора на дверях їдальні з'явився аркуш в великими червоними літерами:
ВЕЛИКИЙ
І
НЕПЕРЕМОЖНИЙ
Лицарський орден стрільців з лука
ОГОЛОШУЄ
§ 1
Для безпеки населення всі стрілецькі тренування переносяться у великий яр.
§ 2
Призначаються загальні стрілецькі змагання. Переможці братимуть участь у грандіозному лицарському турнірі.
§ 3
Кожен, хто насмілиться випустити стрілу на території табору, буде оголошений поза законом, позбавлений зброї і негайно вигнаний з славних рядів ордену.
§ 4
Запис до
ВЕЛИКОГО І НЕПЕРЕМОЖНОГО ЛИЦАРСЬКОГО ОРДЕНУ
в піонерській кімнаті.
Примітка: Турнір відбудеться через два дні.
Аркуш був приштрикнутий до дверей чорною важкою стрілою.
Розділ другий
— Работорговець ти, Новосьолов, — сказав Сергій.
— Я?!
— Саме ти. Найсправжнісінький.
— Чудово. Дякую.
Володя відкинув ногою шишку, що потрапила під ноги, відійшов убік, сів під сосною і почав думати про несправедливість.
Нібито він не гірший за інших. Протягом цих двох днів усі переконалися, що стріляє він як слід. Ну добре, цим вихвалятися нічого: кожен стріляє, як може. Але ж він не тільки стріли пускав, а і мішені малював для змагань, і оленя з фанери допомагав випилювати, дистанції розмічав у яру. Ніяких спасибі йому за це не треба, але хоч зброєносця могли б дати кращого?
Це Сергій придумав, що в кожного учасника турніру повинен бути зброєносець. Для малюків з шостого загону така справа — найпідходящіша. Стрільці з них нікчемні, вони й лук не натягнуть як слід, а за стрілами бігати вони Можуть. І взагалі мало яка допомога знадобиться під час турніру. Одразу й не вгадаєш. А зброєносець завжди під рукою. Скажеш, і він зробить що треба.
І ще було вирішено, що, коли стрілець переможе в турнірі, його зброєносець також вважається переможцем: славу і приз пополам.
Одне слово, чудово було придумано, і Володя нізащо не відмовився б від зброєносця, якби дали йому когось іншого. Наприклад, Мишка Зикова, відомого на весь табір семирічного забіяку з безстрашними очима. Чи он того худого малюка з подряпинами на колінах, що ніколи не заживали, і дивним прізвиськом Мавпячий Цар. Чи, зрештою, Сашка Макуріна. Він хоча й незграба, але хлопець з головою, діловитий і не скиглій.
Але дістався Володі зовсім інший зброєносець. Володя навіть його прізвища точно не знав. Голубков чи Голубєв. Чи Голубкін. Аркашка.
Повне ім'я для Аркашки виявилося, мабуть, занадто довгим. Звали його просто Кашка. Він і насправді був мов непомітна польова кашка у траві — пройдеш і не побачиш. Може, у своєму загоні, серед малюків, він і був чимось відомий, хто-зна. Але Володя на нього ніколи, не звертав уваги. Бо подивишся — і поглядові ні за що зачепитися: вигоріле волосся, стоптані сандалії, сіренькі штани на шлейках та голуба вицвіла майка. От і весь Кашка. Хоч би. якийсь значок на майку причепив, чи синець заробив, чи подряпину якусь, щоб відзнака була. Та де там йому!
По деревах він не лазив, на річку не бігав, у бійки не встрявав, у табірних концертах участі не брав. На лінійках його не хвалили й не лаяли, бо нічого з ним не траплялося. Адже це не Зиков і не Мавпячий Цар. І не Світланка Матюшова, яка одного разу заманила у табір сільського козла й нацькувала його на хлопців з третього вагону…
Тільки-но Володя побачив, якого зброєносця йому підсунули, він мало не застогнав. Побіг до Сергія і запитав:
— Нікого іншого дати не могли? Так?
— А чим тобі Кашка не подобається?
— Боже мій! — з відчаєм сказав Володя. — А чим він може подобатися? Інфузорія якась.