Потім сказав:
— Усе. Відбій.
Кашка впустив свою зброю. Він спробував посміхнутися, але тільки зморщився, мов кошеня, що зібралося чхнути. І раптом заплакав. Спочатку не дуже, а потім невтримними великими сльозами.
— Чого ти? — Володя розгубився. — Кашко, чуєш… Ну, припини.
Каліка спробував перестати і не зумів. Володя замовк. Що його робити? Заспокоювати тих, хто плаче, — нелегка справа.
— Ну, годі воду лити, — нарешті промовив він. — Чуєш, Кашко? Перестань скиглити!
Каліка слухняно кивнув і схлипнув іще кілька разів. Потім винувато посміхнувся щербатою посмішкою і сказав, дивлячись убік:
— Я їх, клятих, боюся… Я коли маленький був, мене собака вкусив. Ось… — Він обернувся і показав ззаду під коліном кілька білих горбочків — сліди зубів.
— Та гаразд уже, — з невмілою ласкавістю сказав Володя. — Адже все минулося… О, а ти чому не тікав? Я тобі крикнув: «Тікай!» Ну?
Кашка підвів залиті сльозами очі й тихенько запитав:
— А ти?
— Ну, я… Що — я? Від собаки не можна тікати. Я знаю про це. А ти? Адже ти міг втекти, бо я залишився.
— Так, залишився… — прошепотів Кашка. — Він он який. Наче вовк. А ти з такою паличкою залишився. Тоненькою.
Вони водночас глянули на Володину паличку її водночас перевели погляд на криву Кащину палицю. І щось ніби зрушилось у душі Володі. Розтанула вся його твердість. Захотілося раптом зробити зовсім незрозуміле: взяти за вузенькі плечі це сірооке хлопча, притягти ближче до себе й сказати: «Ех ти, Кашко, Кашко. Зброєносцю…»
Звичайно, нічого такого Володя не сказав. Не вмів він так. Дівчата це вміють, а він ні. Тільки взяв Каліку за руку й сказав:
— Ходімо… А собака боягузливий. Хазяїн крикнув, а він одразу ж на пузо…
Кащині очі просихали. Він глянув на Володю серйозно, майже суворо. І відповів:
— Він погана людина. Хороших людей собаки так не бояться. Він, мабуть, її б'є.
— Б'є? Так, певне… — погодився Володя. — А ти… ти нічого собі людина, Кашко.
Це все, що він зміг сказати вірному зброєносцеві. Не завжди потрібно багато слів. Кашці вистачило й цих. Радість заспівала в ньому, як срібна сурма. Але щоб хоч трохи бути схожим на стриманого Володю, Кашка радість приховав і промовив:
— Шкода… Зараз, напевно, вже час на обід. Так і не доробив ти паличку.
— Подумаєш, біда, — відмахнувся Володя. — Завтра доробимо.
— Що? — запитав Кашка.
— Завтра доробимо, — повторив Володя. — А що?
Він сказав не «дороблю», а «доробимо»! ДО-РО-БИ-МО!
Розділ восьмий
Кашка був цілком щасливий. До кінця. Більше він нічого не хотів. Він йшов з Володею. Йшов на той лужок, де вчора зустріли страшного собаку й де камінь. Там вони кладуть вогнище. Удвох. Кашка йшов не ззаду, а поруч. Володя сам зайшов за ним і недбало сказав Серафимі:
— Ми з Кашкою погуляємо. Не бійся, він зі мною буде.
І ось вони йдуть. Володя сказав, що хоче обпалити на вогні паличку. Вчора ввечері він вирізав на її корі шахові кубики, смужки, трикутнички, кільця. На вогні паличка потемніє, а тоді Володя зніме кору, і на обвугленому дереві залишаться білі візерунки.
День видався прохолодний. Сонце лише зрідка проглядало з-поміж хмар. Кашка вирушив у дорогу в одній сорочині і щулився. Але він був радий: коли холодно, ще приємніше сидіти біля вогнища.
У лісі вітер став слабший, і, коли прийшли до галявини, Кашка майже зігрівся.
Назбирали галузок і склали біля каменю.
— Кашко, ти про вогнище мовчи, а то дістанемо прочухана, — попередив Володя.
— Я мов… мов… мовчатиму. А в тебе є сірники?
— У мене скло є. Від бінокля. Треба тільки сонця дочекатися. Ось дивись…
У Кащину долоню круглою крижинкою сковзнуло опукле скельце. Кашка обережно взяв йо о за краї і навів собі на лікоть, щоб у збільшеному вигляді роздивитися одну з подряпин. Сонце вистрибнуло з-за хмар і кольнуло шкіру вогняною цяткою. Кашка ойкнув, упустив лінзу й засміявся.
— Ага! — сказав Володя. — Ти не жартуй. Це сонячна енергія.
— І вогнище загориться?
— Ще й як. Збігай до сосен, принеси сухої глиці. Вона мов порох.
Кашка, підстрибуючи, кинувся за глицею. Він біг, а в голові танцювали коротенькі рядки, що невідомо звідки пристрибали.
«Вогонь, як живий…» — згадав він і раптом зрозумів, що всі ці рядки об'єднуються у вірші!