Не вірячи своїм очам, він дивився, як Хмаролап підняв зубами мишу і покрокував до табору, ігноруючи слова виховника. Вогнесерд знову глибоко вдихнув, стримуючи бажання вигнати Хмаролапа з території Громового Клану раз і назавжди. Дозволь йому самому обирати. Він повторював слова Піскошторми собі під ніс, ідучи за новаком назад до табору. «Зрештою, — зажурено сказав він собі, — нікому не буде зле від того, що Хмаролап харчується у Двоногів». Залишається тільки сподіватися, що ніхто більше про це не дізнається.
Коли вони наблизилися до ялівцевого тунелю, Вогнесерд почув, як із урвища котяться уламки глини. Він зупинився і почекав. Можливо, це Піскошторма повертається з полювання? Та теплий вечірній вітерець повідомив йому, що це була Попелюшка.
Маленька сіра кицька незграбно зістрибнула з останнього каменя. У її роті був цілий оберемок трав, і вона важко кульгала.
— Ти нормально почуваєшся? — запитав Вогнесерд.
Попелюшка кинула трави на землю.
— Усе добре, чесно, — видихнула вона. — Нога трохи мучить, але це й усе. Просто довелося збирати ці трави трохи довше, ніж я очікувала.
— Тобі слід сказати Жовтоіклій, — нявкнув Вогнесерд. — Вона б не змусила тебе так тяжко працювати.
— Ні! — занявчала кицька, хитаючи головою.
— Гаразд, гаразд, — погодився воєвода, дивуючись від того, наскільки наполегливо вона відмовлялася. — Принаймні дозволь допомогти тобі понести ці трави.
Попелюшка вдячно підморгнула.
— Нехай береже тебе Зореклан від усіх недуг, — замуркотіла вона. — Пробач, якщо відповіла надто грубо. Просто Жовтоікла зараз дуже зайнята. У Верболози почалися пологи після сонцепіку.
Вогнесерд почав хвилюватися. Востаннє він бачив пологи Срібнострумки.
— Як вона почувається?
Попелюшка відвела погляд, і по її мордочці пробігла тінь.
— Не знаю, — пробурмотіла вона. — Я запропонувала піти назбирати трав, щоб не довелося допомагати. Я… я не хотіла там бути…
Вогнесерд зрозумів, що вона також думала про Срібнострумку.
— Ходімо, — нявкнув він. — Чим швидше ми дізнаємося, як ідуть справи, тим швидше перестанемо хвилюватися.
Кіт наддав ходу.
— Не біжи так! — скривилася Попелюшка, шкандибаючи позаду. — Коли я дивом одужаю, ти дізнаєшся перший. А поки що трохи повільніше!
Як тільки вони зайшли на терен, Вогнесерд одразу дізнався, що Верболоза окотилася успішно. Одноока і Крапохвістка вийшли з ясел, їхні очі сяяли від щастя, а муркотіння було чути навіть із протилежного боку галявини.
Піскошторма підбігла, аби привітати їх із доброю новиною.
— Верболоза народила двох киць і котика! — сповістила руда войовниця.
— Як вона почувається? — стурбовано запитала Попелюшка.
— Чудово, — запевнила її Піскошторма. — Вона вже їх годує.
Попелюшка голосно замуркотіла.
— Мені треба піти її провідати, — нявкнула вона і подибала до ясел.
Вогнесерд виплюнув свій оберемок трав і роззирнувся.
— А де Хмаролап?
Піскошторма посміхнулась і примружила очі.
— Коли Темносмуг побачив, яку він приніс здобич, то послав його вичищати гнізда старійшин.
— Добре, — нявкнув Вогнесерд, задоволений тим, що втрутився Темносмуг.
— Ти говорив із ним? — тепер уже серйозно запитала Піскошторма.
— Так.
Усю радість Вогнесерда за Верболозу ніби водою змило, коли він згадав про байдужість свого новака.
— І як? — наполягала киця. — Що він сказав?
— Мені здається, він навіть не зрозумів, що вчинив недобре, — холодно відповів Вогнесерд.
На його здивування, Піскошторма не виглядала стурбованою.
— Він ще дуже юний, — нагадала вона. — Не засмучуйся. Просто пам’ятай його перші лови і те, що ви з ним однієї крові. — Войовниця ніжно лизнула його щоку. — Одного дня вона проявиться у Хмаролапові.
Раптом підійшов Порохошуб і перервав їхню розмову. Його очі насмішкувато зблискували.
— Ти маєш пишатися своїм новаком, — вищирився він. — Темносмуг сказав, що Хмаролап побив рекорд із мізерності улову.
Вогнесерда аж пересмикнуло, коли вояк додав:
— Хотів би я бути таким чудовим виховником.
— Іди геть, Порохошубе, — гаркнула Піскошторма. — Не треба тут єхидствувати. Це нікого не вражає.
Вогнесерд здивувався, побачивши, що Порохошуб відскочив, ніби руда киця його вогнем обпекла. Вояк розвернувся і побіг геть, кинувши ображений погляд через плече.
— Спритно ти його, — нявкнув Вогнесерд, вражений лютою відповіддю Піскошторми. — Навчиш мене так робити?