— І сам знайшов звідти дорогу додому? — здивовано запитала Синьозірка.
Вогнесерд похитав головою.
— Круколап його побачив і прийшов розповісти мені.
— Круколап? — очі кішки спантеличено блиснули.
— Ем… колишній новак Тигрокігтя, — невпевнено нагадав їй Вогнесерд.
— Я знаю, хто такий Круколап! — відрізала Синьозірка. — Що він робив на землях Громового Клану?
— Він прийшов розповісти мені про Хмаролапа, — повторив воєвода.
— Хмаролапа… — луною відказала провідниця, ледь схиливши голову набік. — Він повернувся? Чому?
— Він хотів назад у Клан. Двоноги забрали його силоміць.
— Тож Зореклан привів його додому, — промурмотіла Синьозірка.
— Круколап допоміг, — додав Вогнесерд.
Провідниця не зводила очей з піщаної долівки свого гнізда.
— Я думала, що Зореклан хотів, аби Хмаролап пошукав собі життя поза Кланом, — задумливо нявкнула вона. — Можливо, я помилялася. Тож Круколап тобі допоміг?
— Так. Він провів нас туди, де закрили Хмаролапа. Круколап навіть урятував нас від собак.
— Що Круколап сказав, коли ти розповів йому про зраду Тигрокігтя? — раптом запитала Синьозірка.
Це питання застало його зненацька.
— Він… він був шокований, звичайно, — затнувся кіт.
— Але ж він намагався попередити нас про свого виховника, чи не так? — голос Синьозірки був сповнений жалю. — Тепер пригадую. Чому я тоді його не послухала?
Вогнесерд намагався вигадати, як утішити свою провідницю.
— Круколап же був тоді лише новаком, а Тигрокігтем всі захоплювалися.
Провідниця зітхнула.
— Я помилялася щодо Тигрокігтя і щодо Круколапа. Я завинила перед цим новаком, — вона глянула Вогнесердові у вічі. — Може, варто запросити його назад до Клану?
Вогнесерд похитав головою.
— Круколап не захоче повертатися, Синьозірко. Ми залишили його на землях Двоногів — там, де Ячмінь живе, — пояснив воєвода. — Йому там добре. Ти мала рацію, коли сказала, що Круколап знайде собі краще життя поза Кланом.
— Але я помилялася і стосовно Хмаролапа, — розхвилювалася Синьозірка.
Вогнесерд відчув, що ця розмова виходить із-під контролю.
— Гадаю, йому, врешті-решт, пасуватиме життя в Клані, — нявкнув воєвода, сподіваючись, що це прозвучало достатньо впевнено. — Але тільки тобі вирішувати, чи приймати його назад.
— Але чому б ні?
— Темносмуг думає, що у Хмаролапові промовляє його кицюняча кров, — визнав Вогнесерд.
— А ти що думаєш про це?
Кіт глибоко вдихнув.
— Пригода із Двоногами допомогла Хмаролапові зрозуміти, що його серце належить лісові, як і моє.
Він відчув невимовне полегшення, коли побачив, як заясніли очі Синьозірки.
— Тоді чудово. Він може залишитися, — погодилася вона.
— Дякую, Синьозірко.
Вогнесерд розумів, що повинен би більше радіти за Хмаролапа, проте його радість усе ще затьмарювали сумніви. Новак добре боровся проти Вітряного патруля і виглядав щасливим, коли вони повернулися в табір, але скільки це протриває? Поки він не втомиться від тренувань? Чи поки не знудиться самотужки діставати їжу?
Синьозірка замислено продовжила:
— І нам також слід сказати Кланові, якщо хтось побачить на наших землях Круколапа, то його слід вітати як побратима.
Вогнесерд вдячно схилив голову. У Круколапа було небагато товаришів у часи його новацтва переважно через його страх перед Тигрокігтем, але зараз у Громових котів не було жодних підстав бути до нього неприязними.
— Коли ти оголосиш Кланові рішення щодо Хмаролапа? — запитав воєвода. — Було б добре, якби коти зараз побачили свою провідницю на Високому Камені.
— Ти їм оголоси, — наказала Синьозірка.
Розчарування вкололо Вогнесерда, ніби шпичкою. Невже провідниця дійшла до того, що не може звернутися до власного Клану? І хоч як сильно він хотів розповісти іншим котам про те, що Хмаролап залишається, все ж таки Кланові потрібно було почути це від самої провідниці. Вона так довго вже не виходила зі свого гнізда, так багато рішень залишала на розсуд Вогнесерда, тож як Клан міг бути впевнений, що це її вибір? Якби Синьозірка сама оголосила рішення, то навіть Темносмуг не міг би сперечатися.
Вогнесерд стояв мовчки, але в його голові нуртували думки.
— Щось не так? — провідниця спантеличено примружила очі.
— Можливо, варто, щоб Темносмуг усім оголосив? — поволі почав Вогнесерд. — Зрештою, це ж лише він був проти.
Раптом у погляді Синьозірки проскочила підозра. Вогнесерд затамував подих.