Персі прийшов із комори десь за чверть одинадцята і вручив мені рапорт, старанно написаний олівцем. На аркуші паперу неохайними мазками лежали крихти від витирачки. Він побачив, як я великим пальцем витираю одне таке місце, і квапливо сказав:
— Ну, це ще тільки чернетка. Я все перепишу. Що скажеш?
Я хотів сказати, що це найобурливіша бісова спроба відбілити себе, яку я читав за все своє життя. Але сказав, що все добре, і він побрів геть, задоволений.
Дін і Гаррі грали в крибідж, занадто голосно розмовляли, занадто часто собачилися через рахунок і що п’ять секунд чи десь так поглядали на повзучі стрілки годинника. Принаймні за одну гру того вечора вони зробили на дошці три кола замість двох. У повітрі відчувалася така напруга, що, за моїми відчуттями, по ній можна було різьбити, як по глині. І єдиними у блоці, хто, здавалося, нічого не відчував, були Персі й Дикий Білл.
Коли вже стало за десять дванадцята, я більше не міг витримувати й ледь помітно кивнув Дінові. Він пішов до мого кабінету з пляшкою «коли RC», купленої в Ту, і повернувся за хвилину-дві. «Кола» тепер була в бляшаній склянці, якої в’язень не зможе розбити задля гострих скалок.
Я взяв її й роззирнувся. Гаррі, Дін і Брутал — усі дивилися на мене. Так само, як і Джон Коффі. Але не Персі. Персі повернувся в комору, де того вечора йому, напевно, було спокійніше. Я швидко понюхав бляшану склянку й не відчув жодних сторонніх запахів, крім «RC», яка в ті часи пахла дивно, але приємно — корицею.
З напоєм я пішов до камери Вортона. Він лежав на ліжку. Не мастурбував — принаймні поки що, — але труси в нього відстовбурчилися порядно. Час від часу він смикав себе за стоячий член, як причмелений від наркоти контрабасист — дуже товсту струну.
— Малюче, — покликав я.
— Не безпокоїть, — сказав той.
— Добре, — погодився я. — Я приніс тобі газованки за те, що весь вечір поводився, як людина, — а для тебе це рекорд, — але нехай, сам вип’ю.
Я вдав, ніби справді хочу випити, — здійняв бляшану склянку (сильно пом’яту по боках від численних сердитих жбурлянь об ґрати камер) до губ. Вортон вихором знявся з ліжка, і мене це не здивувало. Блеф був не надто ризиковий. Засуджені до пожиттєвого, ґвалтівники й призначені для Старого Іскруна, — страшенні ласуни, на солодке липнуть, як мухи. І цей винятком не був.
— Дай сюди, недоумку, — сказав Вортон. Говорив він як бригадир до нікчемного батрака. — Дай Малюку.
Я тримав склянку перед ґратами, щоб він до неї потягнувся. Зробити навпаки — буде лихо, це вам будь-який досвідчений наглядач скаже. Ми навіть не задумувалися над такими речами: так само, як не дозволяли ув’язненим називати нас на ім’я, так само, як знали, що нервове дзеленчання ключів означало проблеми в блоці, бо тюремний наглядач відмикав двері бігом, а тюремні наглядачі ніколи не бігали, тільки тоді, коли ставалась якась халепа. То були премудрості, яких Персі Ветмор ніколи не опанує.
Однак того вечора Вортон був не зацікавлений когось хапати чи душити. Він схопив бляшану склянку, за три довгі ковтки заглитнув шипучку й зі смаком лунко відригнув.
— Клас! — сказав він.
Я простягнув руку.
— Склянку.
Вортон притримав її на секунду, дражнячись поглядом.
— А шо буде, як собі оставлю?
Я знизав плечима.
— Зайдемо й заберемо. Ти вирушиш у маленьку кімнатку. І «коли» більше не побачиш, як своїх вух. Якщо її, звісно, в пеклі не наливають.
Його посміх зів’яв.
— Не люблю шуток про пекло, вертухо. — Він вистромив руку зі склянкою крізь ґрати. — На. Забирай.
Я взяв.
І тут за спиною пролунав голос Персі:
— Господи. Нащо ти цього мугирила газованкою поїш?
«Бо в ній стільки снодійного з лазарету, що його на дві найближчі доби вирубить і він нічого не запідозрить», — подумав я.
— Тому що милосердя Пола, — сказав Брутал, — непідробне. Воно з небес, мов лагідний дощик, накрапає.
— Га? — насупився Персі.
— Я кажу, добрий він. Завжди був добрим і завжди буде. Персі, хоч зіграти в «Божевільні вісімки»?
Персі презирливо пирхнув.
— Крім «Риболовлі» й «Старої діви», це найтупіша гра в карти з усіх, які тільки вигадали люди.
— Ото ж я й подумав, що ти не проти пари партійок, — солодко всміхаючись, сказав йому Брутал.
— Ви всі такі дотепники, — огризнувся Персі й похмуро почвалав до мене в кабінет. Мені не дуже хотілося, щоб той малий щур мостив свою сраку за моїм столом, але я промовчав.