Звісно, що не можу, адже мені треба створити собі профіль. Маю на це цілий вечір. Усе справді дуже просто. Вибираю ім’я Олівія Перська Кішка. На аватарку ставлю фото триколірного перського кота з інтернету.
Найгірше, що в мене немає жодних друзів, я гадки не маю, кого додати, але ж можна зробити вигляд, що це так задумано. Додаю трохи інфи, що люблю Емі Вайнхауз і фантастику. Дата народження, але без року. Без адреси. Вирішую полайкати кілька сторінок про ігри, додаю на тло фото з «Майнкрафту», та наступної миті змінюю — ігри, усе-таки, надто дитячі, а я не хочу, щоб він так про мене думав. З годину шукаю в неті щось підходяще, зрештою, вставляю фото великих червоних вуст. Виглядає супер. Потім лягаю спати. Мушу кілька днів почекати, аби він не здогадався, що я створила цей профіль спеціально для нього.
Опта
Коли я повертаюся додому, Марти знову немає. Останнім часом її частіше не буває вдома, ніж навпаки. Зате є тато, а це досить дивно. І вигляд у нього невеселий.
— Як справи, татку? — питаюся.
— Нічого. На роботі…
— Щось не так? — намагаюся розговорити його, бо він лише зітхає, і я бачу, що слова застрягають йому в горлі.
— Бо… буде скорочення.
— Скорочення?
Я не знаю, що це означає.
— Тобі вкоротять зарплату чи голову? — намагаюся пожартувати, щоб вирвати його якось із цієї сумної летаргії.
— Ну, скорочення штатів.
— Штатів? — повторюю, як папуга. Я із цього сленгу нічого не розумію. Якщо в тій фірмі й мали б щось скоротити, то кількість годин, проведених на роботі.
— Опто… Скорочення штатів означає, що скасовуватимуть деякі посади. Словом, імовірно, я втрачу роботу.
— Наскільки імовірно?
— Дуже ймовірно. Тобто, точно.
Якийсь час він мовчить. Я запитально дивлюся на нього, бо бачу, що його гнітить ще якась новина.
— Насправді мене вже звільнили, — зізнається він нарешті.
— От чорт…
— Так отож. Щоправда, я отримав тримісячну виплату, тобто три місяці мені платитимуть зарплату, але… Розумієш, у моєму віці складно знайти роботу…
— А що не так із твоїм віком?
— Я старий.
— Ти? Старий? Але ж тобі щойно сорок!
— Сорок шість. У цій галузі я вже динозавр.
— Припини!
— А найгірше те, що я тепер не знаю… У мене був певний план…
— План?
— Доню… Я знаю, що ти була дуже прив’язана до мами. Я теж дуже кохав твою маму. Але час минає… І тепер я і Марта…
Завмираю. Застигаю, наче Лотова жінка. Кам’янію.
— Не знаю, що ти про це думаєш… Але гадав, що, може, нам варто побратися. Бо знаєш, вона теж у такому віці, що потребує стабілізації, може, дитини…
— Ти хочеш ще одну дитину?
— Ти сама сказала, що я ще не такий старий.
Відчуваю сльози під повіками. Мені так його шкода.
— Але про це зарано думати. Мені йшлося про шлюб. Розумієш, ми добре ладнаємо, ви теж ніби…
«Ніби. Чудово сказано», — думаю. І кашляю, мабуть, через нерви. Дістаю інгалятор і пшикаю. Мені завжди гіршає, коли я нервую.
— Я вже не хочу так із квітки на квітку, — продовжує тато. — Я вже теж хотів би мати щось надійне.
— Угу.
І що мені робити? Тепер уже повний капець. Мушу йому сказати, зараз або ніколи.
— Розумієш, спочатку я думав, що втрата роботи, це не найкраща ситуація для пропозиції руки й серця. І не йдеться про те, що в мене немає грошей на обручку або шлюб, бо є, я вже навіть купив цю обручку, тільки якось воно… Але чекай: що ти взагалі про це думаєш, щоб я з Мартою?..
«Ох, тату, ти саме вчасно питаєш», — думаю, але прикушую язика.
— Я… Ну, знаєш. Я б просто хотіла, щоб ти був щасливий.
Він сяє, мов дитина.
— Ти ж знаєш, що я дуже тебе люблю, понад усе, правда?
— Знаю, тато.
— То порадь, що мені робити?
— Я б, мабуть, почекала.
— Ну, так, — зітхає він сумно. Господи, так сумно.
— Але якщо ти відчуваєш, що повинен їй освідчитись, то зроби це. Принаймні не буде проблеми взяти відпустку на медовий місяць.
— Та ні, ми не поїдемо ні в який медовий місяць, адже в нас є ти!
— Поїдете-поїдете. Я можу тиждень у бабусі побути. Без проблем.
Не те, щоб я любила бабусине товариство, але пережила б. Тато такий щасливий, що якусь мить я думаю, може, мені лише здалося, що я бачила те, що бачила.
Інтуїція підказує, що добром це не скінчиться, та, із другого боку, я не можу порадити йому не робити цього. І нічого я йому не скажу. Нема ради. Я вже вирішила. Заберу цю таємницю із собою в могилу.
— То я сьогодні… Встигну все приготувати, Марта має якісь справи й повернеться аж увечері.