Оркестр почав своє існування в хижці Патросініо Найї. Молодий Алехандро та водій Болас приходили туди снідати, зустрічали дона Ансельмо, який о цій порі саме вставав, і, поки Патросініо Найя готував їжу, вони всі троє балакали. Кажуть, першим заприятелював зі старим Молодий: він також був самітником, музикантом та меланхоліком і, напевне, відчув у донові Ансельмо споріднену душу. Розповідав йому про своє життя, ділився жалями. Після снідання дон Ансельмо брав арфу, Молодий — гітару, і вони грали: Болас і Патросініо зворушено слухали, потім аплодували. Інколи водій приєднувався до них, вибиваючи ритм на скрині. Дон Ансельмо вивчив пісні Молодого й казав: «Це справжній артист, найкращий мангачський композитор», а Алехандро, зі свого боку, стверджував: «Ніде немає такого арфіста, як старий, ніхто з ним не зрівняється» і називав його «маестро». Ця трійця стала нерозлучною. По Мангачерії швидко пройшла звістка, що утворився новий оркестр, і десь близько полудня дівчата почали сходитися групками під хижку Патросініо Найї, щоб послухати музику. Всі вони дивилися на Молодого млосними поглядами. А одного дня стало відомо, що Болас покинув «Агентство Фрейхо», де він працював десять років водієм, і вирішив стати артистом, таким, як двоє його друзів.
У ті часи Алехандро був справді молодий, мав чорні довгі кучері, бліду шкіру, невтішний глибокий погляд. Був тонкий, як очеретина, і мангані казали: «Не наштовхніться на нього ненароком, бо переломиться». Говорив Алехандро мало й тихо, він не був мангачем, а став ним за власним вибором, так само, як дон Ансельмо, Болас і багато-багато інших. Він походив із заможної родини, народився на вулиці Малекон, виховувався у Салезіанському коледжі, збирався їхати в Ліму, щоб вступити до університету, коли одна дівчина з порядної родини, у яку він був закоханий, втекла із зайдою-іноземцем, що звернув до П’юри порозважатися. Молодий перерізав собі вени, провів у лікарні багато днів поміж життям і смертю. Вийшов звідти геть зневіреним, почав вести циганське життя, проводив ночі в гульні, пив і грав у карти з останніми покидьками. Нарешті батькам це набридло, вони його вигнали, і Алехандро, як багато інших зневірених людей, опинився в Мангачерії й там залишився, заробляючи собі на прожиття гітарою в чічерії Анхеліки Мерседес, родички Боласа. Там він познайомився з водієм, там вони й потоваришували. Молодий Алехандро пив багато, проте алкоголь не спонукав його до бійок чи любовних пригод, а лише до складання пісеньок, писання віршів, у яких завжди висловлювалось розчарування й жінки називалися невдячними, зрадливими, брехливими, марнославними, підступними.