— Чому люди завжди повинні битися, чому не можна жити в мирі й веселій злагоді? — зітхнув дон Ансельмо. — Яке чудове було б тоді життя!
— Хто знає, маестро, — заперечив Молодий. — Може, було б нудніше й смутніше.
— Ти добре його налякав, братику, — сказав Мавпа. — Ура!
— Але будь обережний, друже, — порадив Хосефіно. — Одна мить неуваги, і він теж витягне свою пукавку.
— Ти не знаєш, з ким маєш справу, — повторив Семінаріо. — Тому і викаблучуєшся, чоло.
— Ви, сеньйоре, також не знаєте, з ким маєте справу, — відрізав сержант.
— Коли б у тебе, чоловіче, не було револьвера, то так би не викаблучувався, — зауважив Семінаріо.
— Уся справа в тому, що він у мене є, — сказав сержант. — Я нікому не дозволю поводитися зі мною, як зі своїм служником, сеньйоре Семінаріо.
— І тоді Чунга швидко стала поміж ними. Оце так відвага! — захоплено мовив Болас.
— А чому ви її не стримали? — Арфіст спробував поплескати Чунгу по плечу, але вона відхилилася на стільці, і пальці старого лише доторкнулись до неї. — Вони були озброєні, Чунгіто, це було небезпечно.
— Ні, небезпека вже минула, бо вони саме почали сперечатися, — відповіла Чунга.
Сюди приходять побавитись, і жодних бійок щоб тут не було. Негайно помиріться, підійдіть до бару і випийте по скляночці пива за рахунок закладу. Чунга змусила Літуму сховати револьвер, наполягла, щоб вони потисли один одному руки, і, тримаючи обох під пахви, повела до бару, — хоча б посоромилися, поводитесь, мов шмаркачі, а коли хочете знати, ким ви є насправді, то будь ласка, двома дурнями; побачимо, побачимо, б’юся об заклад, що зараз витягнете свої револьвери й застрелите мене, — і вони засміялися. Чунго, Чунгіто, матусю, королево, — співали непереможні.
— Невже вони почали пити разом після таких образ? — здивувалася Дикунка.
— А ти що, жалкуєш, що вони не продірявили один одного? — спитав Болас. — Жінки завжди такі кровожерні.
— Адже Чунга їх запросила, — пояснив арфіст. — Вони не могли її образити, дівчино.
Вони пили, спираючись ліктями на стойку бару, і вже мали миролюбний вигляд. Семінаріо плескав Літуму по щоці, — ти останній справжній чоловік у цих краях, чоло, решта — це гниди й тхори. Оркестр почав грати вальс, відвідувачі розбилися на пари, непереможні й повії теж пішли танцювати. Семінаріо зняв з Літуми кашкет, приміряв, — ну, чи пасує він мені, Чунго? Певна річ, у ньому я не такий страшнючий, як цей чоло, але ти, друже, не ображайся!
— Може, він дещо товстуватий, однак бридким його не назвеш, — зауважила Дикунка.
— Замолоду він був худенький, як Молодий, — пригадував арфіст, — і справжній диявол, ще гірший від своїх братчиків.
— Вони зіставили три столи й сіли разом, — сказав Болас. — Непереможні, сеньйор Семінаріо, його приятель і дівиці. Здавалося, що нарешті все якось владналось.
— Але відчувалася напруженість, було зрозуміло — добром це не закінчиться, — докинув Молодий.
— І зовсім ні, — заперечив Болас. — Вони були задоволені, а сеньйор Семінаріо навіть заспівав гімн непереможних. Пізніше вони танцювали й жартували.
— Літума далі танцював з Сандрою? — спитала Дикунка.
— Не пам’ятаю, бо вони знову почали сваритися, — відповіла Чунга.
— Усе через оте хизування, — сказав Болас. — Семінаріо знай собі торочив, що в П'юрі вже немає справжніх чоловіків, бо хотів звеличити свого дядька.
— Не кажи погано про Чапіро Семінаріо, це була велика людина, Боласе, — дорікнув йому арфіст.
— У Наріуалі він голіруч схопив трьох злодіїв, зв’язав їх і привіз до П’юри, — не вмовкав Семінаріо.
— Він побився об заклад з приятелями, що зможе ще переспати з жінкою, прийшов сюди і виграв, — пригадала Чунга. — Принаймні так запевняла Амапола.
— Я й не кажу про нього погано, маестро, — промовив Болас, — але це починало вже дратувати.
— Він був такий самий славетний п’юранець, як і адмірал Грау, — сказав Семінаріо. — Ходіть до Уанкабамби чи Айябаки — скрізь ви знайдете жінок, які спали з моїм дядьком Чапіро. В нього було не менше тисячі байстрюків.
— Може, він був мангачем? — спитав Мавпа. — У нас таких повно.
Семінаріо споважнів: це твоя мати мангачка, — а Мавпа: звичайно, і я пишаюся з цього, — а Семінаріо, розлютившись: Чапіро був великим сеньйором, до Мангачерії ходив лише вряди-годи, щоб випити чи переспати з якимсь дівчиськом, — і Мавпа, вдаривши кулаком по столу: знову ви починаєте нас ображати. Все ж було гаразд, як між приятелями, а ви, сеньйоре, знову за своє, мангачі дуже не люблять, коли хтось погано говорить про Мангачерію.