Та одного дня бар-ресторан закрився, а Чунга щезла як дим. Через тиждень вона повернулась до передмістя, привівши з собою групу робітників, які розібрали глиняні стіни і звели нові, з випаленої цегли, покрили дах оцинкованою бляхою, прорізали вікна. Чунга, моторна, постійно усміхнена, цілий день проводила на будівництві, допомагала робітникам, а зворушені старожили обмінювалися красномовними поглядами, пригадуючи минулі роки («вона його воскрешає, брате», «яблучко недалеко від яблуні падає»). На той час оркестр уже грав не в кастільському борделі, а в будинку розпусти в кварталі Буенос-Айрес. Коли музиканти йшли туди, арфіст просив Боласа й Молодого Алехандро на хвилину затриматися в передмісті. Вони завертали в піски, і, підійшовши до будови, старий, який був майже сліпим, запитував: як там посувається робота? Вже поставили двері? Чи зблизька він добре виглядає? На що він схожий? В хвилюванні і в питаннях арфіста вчувалася певна гордість, яку мангачі підігрівали жартами: як там Чунгіта, арфісте, збагачується, га? Бачиш, який вона дім собі будує? Дон Ансельмо задоволено всміхався, однак, коли до нього чіплялися зворушені старожили («Ансельмо, вона воскрешає нам Зелений Дім!»), він знічувався, ставав таємничим і вдавав, що не розуміє, — нічого не знаю, мені треба йти, про що ви балакаєте, про який такий Зелений Дім?
Одного ранку Чунга з рішучим радісним виразом обличчя з'явилася в Мангачерії; ідучи елегантною ходою закуреними вуличками, вона запитувала про арфіста. Знайшла його сплячого в хижці, яка колись належала Патросініо Найї. Він лежав на клишоногому продавленому ліжку, закривши обличчя ліктем,і хропів, а його біле волосся на грудях було мокре від поту. Чунга увійшла й замкнула за собою двері, тим часом звістка про цей візит розлетілася передмістям. Мангачі мовби ненароком почали походжати поблизу, підглядаючи крізь щілини, притуляючи вуха до дверей і обмінюючись щойно здобутими новинами. Через деякий час арфіст вийшов на вулицю із замисленим сумним обличчям, попросив хлопчаків, щоб покликали Боласа й Молодого; Чунга сиділа на ліжку і посміхалася. Пізніше з’явились приятелі старого, і двері знову зачинилися. «Чунга прийшла до нього не як до батька, а як до музиканта, — шепотілися мангачі. — Щось їй треба від оркестру». Вони сиділи в хижці понад годину, а коли вийшли, багато мангачів уже подалися геть, знуджені очікуванням. Проте вони побачили їх зі своїх халуп. Арфіст знову йшов, немов сновида, спотикаючись, кривуляючи, з роззявленим ротом. Молодий здавався пригніченим, Чунга йшла попід руку з Боласом — видно було, що вона задоволена й балакуча. Подалися до Анхеліки Мерседес, підживились там, потім Молодий і Болас трохи зіграли й поспівали. Арфіст дивився на стелю, чухав себе за вухом, щохвилини його обличчя змінювало вираз — то він усміхався, то смутнів. Коли Чунга пішла, мангачі оточили їх, жадаючи новин. Дон Ансельмо усе ще сидів приголомшений, Молодий знизував плечима, і лише Болас відповідав на питання. «Старий не може поскаржитися, — казали мангачі, — це вигідний контракт, а, крім того, ви матимете всі вигоди, працюючи для Чунгіти. Цікаво, вона також пофарбує дім у зелений колір?»
— Він був п’яний, і ми не сприйняли це всерйоз, — сказав Болас. — Сеньйор Семінаріо глумливо засміявся.
Але Сержант знову витяг револьвер і спробував розімкнути його. Всі довкола почали переглядатися, силувано посміхатись, соватися на своїх стільцях, які раптом стали чомусь незручними. Лише арфіст пив далі, — російська рулетка? — малими ковточками, — що воно таке, хлопці?
— А це така штука, яка визначає, чи є чоловік справді чоловіком, — пояснив сержант. — Зрештою сам побачиш, старий.
— Він був такий спокійний, що я відразу збагнув: це все серйозно, — докинув Молодий.
Семінаріо похилив голову над столом і мовчки стежив за сержантом, а його завжди зухвалі очі здавалися зараз дещо розгубленими. Нарешті сержант розімкнув револьвер і почав витягати з барабана патрони, ставлячи їх в рядочок, сторчма, серед пляшок та попільничок, сповнених по вінця недопалками.
— А я впіймалася на той його спокій, — сказала Чунга. — Інакше б вихопила в нього револьвер, коли він його розряджав.
— Ти, поліцаю, це що таке? — вигукнув Семінаріо. — Що це за дурниці?