— Вона навіть не впустила мене до кухні, доне Фабіо, — сказала мати Гризельда. — Цього разу вам треба хвалити мати Анхеліку. Все приготувала своїй вихованці власноручно.
— Чого я тільки задля неї не робила, — зітхнула мати Анхеліка. — Була для неї і нянькою, і служницею, а тепер стала куховаркою.
Вона силкувалася зберегти гнівний, обурений вираз обличчя, але голос її затремтів, вона захрипіла, немов язичниця, очі її зволожилися, губи скривились, і раптом вибухнула плачем. Стара скривлена рука незграбно пестила Боніфацію, а черниці й жандарми тим часом подавали одне одному тарілки, наповнювали склянки. Отець Вілансіо й дон Фабіо раз у раз реготали, один з дітей Паредеса заліз було на стіл і зараз саме отримував лупня від матері.
— Видно, що вони її люблять, доне Адріан, — мовив сержант. — І дуже балують.
— Але навіщо стільки сліз! — сказав лоцман. — Адже в душі вони задоволені.