— Можеш нам, кумо, приготувати чогось гарячого? — просить доктор Севальйос. — Ми ледве тримаємось на ногах, не спали цілу ніч.
— Звичайно, звичайно, я миттю. — Анхеліка Мерседес витирає стіл подолом спідниці. — Бульйончика й пікео? Кларіто також? Або ні, для цього надто рано, подам вам який-небудь сік і каву з молоком. Але чому ви ще досі не лягали спати, докторе? Так ви мені ще отця Гарсію зіб'єте з праведного шляху.
З-під шарфу чується саркастичне гмикання, криси капелюха підіймаються, запалі очі отця Гарсії дивляться на Анхеліку Мерседес, яка перестає всміхатися. Вона зацікавлено повертається до доктора Севальйоса; стиснувши собі підборіддя двома пальцями, він сидить з пригніченим виглядом. Де ви були, докторе? Її голос несміливий, рука бгає край спідниці. У Чунги, кумо. Анхеліка вигукує: як це в Чунги? — блідне, — як це в Чунги? — і долонею затуляє собі рота.
— Так, кумо, помер Ансельмо, — зітхає доктор Севальйос. — Я знаю, це сумна звістка для тебе. Для нас усіх. Але що вдієш, таке життя.
— Дон Ансельмо? — белькоче Анхеліка Мерседес, похиливши голову на бік. — Він помер, отче?
Ніздрі в неї починають тремтіти, на щоках з’являються ямочки, діти, які стоять у дверях, розбігаються, а вона хитає головою, заламує руки, — справді вмер, докторе? — і плаче.
— Усі помремо, — бурмоче отець Гарсія, стукаючи кулаком по столу. Шарф у нього розмотався, неголене обличчя кривиться, рот тремтить. — Тебе, мене, доктора Севальйоса, — всіх нас це чекає, нікому цього не уникнути.
— Заспокойтесь, отче, — каже доктор Севальйос і обіймає Анхеліку Мерседес, яка плаче, витираючи спідницею очі. — Ти також заспокойся, кумо. Отець Гарсія дуже знервований, краще до нього не озиватись і ні про що не питати. Ну годі, приготуй нам щось гарячого, не плач.
Анхеліка Мерседес, плачучи, киває головою і йде, ховаючи обличчя в долонях. Отець Гарсія поправляє шарф, знімає капелюх: наїжачені сірі пасма волосся лише до половини прикривають його гладкий череп у рудих веснянках. Він спирається підборіддям на кулак, недовірлива зморшка перекреслює його чоло, а зарослі щоки змарнілі й брудні. Доктор Севальйос закурює цигарку. Сонце, яке золотить очеретяні стіни халупи, висушило підлогу, в повітрі дзижчать сині мухи. На вулиці голоси, гавкання, мукання й домашній лемент поступово зростають, а за стінкою Анхеліка Мерседес молиться, змішуючи ім'я святенниці Домітіли з проханнями до бога й діви непорочної. Докторе, це бабисько, Чунга, зробило все навмисне.
— Але чому? — шепоче отець Гарсія. — З якою метою, докторе?
— А хіба це має якесь значення, — відповідає доктор Севальйос, дивлячись, як поволі тане дим цигарки. — Можливо, це й не було зроблено навмисне. Міг бути простий збіг обставин.
— Дурниці, вона навмисне покликала вас і мене, — хрипить отець Гарсія. — Хотіла попсувати нам кров.
Доктор Севальйос знизує плечима. Промінь сонця падає просто йому на лоб, і одна половина обличчя стає позолоченою, а друга — олив’яною.
— Я не вельми проникливий, — каже він за хвилину. — Навіть не подумав про це. Але ви маєте рацію, мабуть, вона хотіла, щоб ми відчули себе у незручному становищі. Дивна жінка ця Чунга. Я думав, що вона не знає.
Доктор Севальйос повертається до отця Гарсії, і його обличчя опиняється в тіні, лише вухо залите жовтим світлом, — про що не знає?
— Про те, що я допоміг їй з’явитися на світ. — Доктор Севальйос підводить голову, і лисина зблискує на сонці. — Хто міг їй сказати? Тільки не Ансельмо, я переконаний. Він думав, що Чунга ні про що не підозрює.
— В цьому пліткарському місті всі про всіх урешті дізнаються, — хрипить отець Гарсія. — Хоча б і через тридцять років, але однаково про все дізнаються.
— Жодного разу вона не зверталась до мене, — каже доктор Севальйос. — Ніколи мене не викликала, а зараз… Якщо вона хотіла зробити мені неприємність, то домоглася свого. Через неї я пережив усе спочатку.