— Ми не хотіли їм вірити, сеньйоре Реатегі, — мовив Фабіо Куеста. — Але всі скупники присягалися й торочили те ж саме. Не може бути, щоб вони домовилися заздалегідь.
І доктор Портільйо: дуже просто, старий, коли скупники приїжджали до якогось таборища, то не знаходили там нічого — ані каучуку, ані шкур, лише тубільців, які, плачучи, повзали по землі, — обікрали нас, обікрали нас, бандити, — і таке інше.
— Він піднявся по Сантьяго разом з доном Фабіо, який був губернатором Санта-Марія де Ньєви, та з солдатами із Борха, — сказав Фусія. — Перед тим вони побували в агварунів, а пізніше — в ачуалів, розпитували, як там і що.
— Та я ж зустрів їх на Мараньйоні, — мовив Акіліно. — Хіба я не казав тобі? Був два дні з ними. То була моя друга чи третя поїздка на острів. І дон Фабіо, і той, інший, — як ти казав, Портільйо? — засипали мене питаннями, а я собі так думав: ну, Акіліно, зараз ти заплатиш за все. Дуже налякався.
— Шкода, що вони не допливли, — пожалкував Фусія. — Ото б здивувався адвокатик, якби мене там побачив. І що б він сказав тому падлючому Реатегі? А що чути про дона Фабіо? Він уже помер?
— Ні, він і далі губернатор Санта-Марія де Ньєви, — повідомив Акіліно.
— Я не такий дурний, — вів далі доктор Портільйо. — Відразу подумав, що коли це не скупники, то, значить, чунчі повторюють уракуську витівку з кооперативом. Тому ми й вирушили до племен. Але чунчі, як ми виявили, нічого спільного з тим не мають.
— Жінки зустрічали нас зі сльозами, сеньйоре, — сказав Фабіо Куеста. — Бо бандити не лише забирали каучук та шкіри, але й дівчат, ясна річ.
А доктор Портільйо: все добре продумано, старий; ти давав аванс скупникам, ті в свою чергу давали позику чунчам, а коли чунчі повертались із сельви з каучуком та шкурами, негідники нападали на них і все забирали, не вклавши у те діло ані сентаво. Ну, старий, хіба не чистий заробіток? Їдь негайно до Ліми й починай клопотатися чим швидше, тим краще, Хуліо.
— Чому ти завжди шукав брудних і небезпечних справ? — поцікавився Акіліно. — Це в тебе немов якась манія, Фусіє.
— Усі справи брудні, старий, — відповів Фусія. — Лихо в тому, що я не мав початкового капіталу: коли є кошти, то можеш спокійно облагоджувати найнебезпечніші справи.
— Коли б я не допоміг, тобі довелося б утікати до Еквадору, — сказав Акіліно. — Сам не знаю, чому я тобі допоміг. Через тебе я пережив кілька жахливих років. Я жив у вічному страсі, Фусіє, щодень чекав біди.
— Допоміг, бо ти хороша людина, — мовив Фусія. — Найкраща, яку я будь-коли знав. Якби я був багатієм, то залишив би тобі всі свої гроші.
— Але ти не багатій і ніколи ним не станеш, — сказав Акіліно. — І що б я робив з твоїми грішми, коли мені ось-ось настане кінець. У цьому ми дещо з тобою схожі, Фусіє, приходимо до краю такими самими злидарями, як і народилися.
— Про тих бандитів уже поширилась ціла легенда, — розповідав доктор Портільйо. — Навіть у місіях нам казали про них, але ченці й черниці теж мало що знають.
— В одному селищі агварунів, у Сенепі, якась жінка повідомила нам, що бачила їх, поміж них були уамбіси, — сказав Фабіо Куеста, — але її повідомлення не дуже нам придалося. Адже ви знаєте тих тубільців, доне Хуліо.
— Що поміж них є уамбіси, це факт, — підтвердив доктор Портільйо. — Всі одностайно це запевняють: їх впізнали по мові та вбранню. Але уамбіси там лише для того, щоб битися, зрештою, ти знаєш, що вони це люблять. Але ніяк не вдається дізнатися, хто ті білі, котрі ними керують. Кажуть, їх двоє чи троє.
— Один з них повинен бути горянином, доне Хуліо, — докинув Фабіо Куеста. — Так нам сказали ачуали, які трохи розмовляють на кечуа.
— Хоча ти й не хочеш визнати, але тобі щастило, Фусіє, — зробив висновок Акіліно. — Тебе жодного разу так і не схопили. Коли б не це лихо, ти міг би провести решту життя на острові.
— Спасибі уамбісам, — сказав Фусія. — Окрім тебе, вони мені допомогли найбільше. Але ж ти бачиш, як я їм віддячив.
— Було багато. причин, чому ані їм, ані тобі не випадало залишатися на острові, — мовив Акіліно. — Ну й дивак ти, Фусіє. Жалкуєш, що покинув Пантачу й уамбісів, а ось твої брудні справи не здаються тобі жахливими.
Це також було належним чином підтверджено, доне Хуліо; закупівля каучуку в цьому районі не знизилась, а в Багуа навіть зросла, незважаючи на те, що тубільці не продавали й половини того, що раніше. Річ у тім, що бандити дуже спритні, знаєте, сеньйоре, що вони робили? Збували свою здобич, без сумніву, через посередництво третіх осіб. Чому б їм не віддати каучук за безцінь, якщо він їм узагалі нічого не коштував? Ні, ні, адміністрація іпотечного банку не помітила жодних нових облич, постачальники були ті ж самі. Ошуканці дуже добре робили свою справу, без ризику. Мабуть, вони знайшли двох-трьох скупників, які брали в них крадене по низьких цінах і потім продавали банку, а оскільки їх знають, як скупників, то викрити їх дуже важко.