— Вже чутно арфу? — сказав Літума. — А може, це мені сниться, непереможні?
— Ми всі її чуємо, братику, — підтвердив Хосе. — Або теж усі спимо.
Мавпа слухав з похиленою головою та з вибалушеними очима, повними захвату:
— Ото музикант! Мабуть, чи не найліпший у світі!
— Шкода лише, що такий старий, — мовив Хосе. — Очі йому вже геть відмовили, братику. Нікуди не ходить сам, Молодий і Болас мусять його супроводжувати.
Дім Чунги стоїть за стадіоном, неподалік від вигону, який відділяє місто від казарм Грау, поблизу заростей, прозваних плацдармом. Там, на випаленій траві, під вузлуватим гіллям ріжкових дерев уранці та ввечері ховаються п’яні солдати. Підстерігши пралю, яка повертається з річки, чи служницю з кварталу Буенос-Айрес, що йде на базар, вони валять її на пісок, задирають спідницю на голову, а тоді гвалтують її один за одним і втікають. Жертву п’юранці називають прочісаною, саму операцію прочісуванням, а дитину, що з’явилася на світ як наслідок такої події, — прочісуванцем чи семибатченком.
— Будь проклятий той час, коли я поїхав на Мараньйон, — забідкався Літума. — Якби залишився тут, одружився б з Лірою і був би щасливим чоловіком.
— Не таким уже й щасливим, брате, — заперечив Хосе. — Коли б ти знав, на кого вона стала схожа!
— На дійну корову, — сказав Мавпа. — З пузом, як бубон.
— А плодовита, мов крільчиха, — докинув Хосе. — Має десь із десятеро вилупків.
— Одна повія, друга дійна корова, — вигукнув Літума. — Везе ж мені на жінок, непереможні.
— Старий, ти мені обіцяв, а слова не дотримуєш, — сказав Хосефіно. — Що було, те загуло. Гаразд, ходімо. Тільки не зводь рахунків. Будеш чемний, правда?
— Немов ягнятко, слово честі, — всміхнувся Літума. — Я ж жартую.
— Хіба ти не розумієш, що при найменшій витівці залетиш, — сказав Хосефіно. — Ти вже мав науку, Літумо. Хочеш, щоб знову тебе посадили і хто знає, на скільки цього разу?
— Чого це ти так про мене турбуєшся, Хосефіно? — спитав Літума.
Поміж стадіоном і пусткою, за півкілометра від шосе, яке розгалужується за містом на дві темні дороги, що розтинають пустелю, одна — в напрямку до Пайти, друга — до Сульяни, купчаться мазанки та халабуди передмістя — воно молодше, бідніше й менше від Мангачерії. Там, власне, зводиться в центрі, немов собор, дім Чунги, який називають також Зеленим Домом. Цей високий, солідний будинок з мурованими стінами та бляшаним дахом видно вже зі стадіону. Суботніми вечорами, підчас боксерських змагань, до вух глядачів долинають звуки литавр Боласа, арфи дона Ансельмо й гітари Молодого Алехандро.