І перекладач: піруванці, сеньйоре капрал! Кричить, піруванці! А капрал Дельгадо: вже зрозумів, не треба цього перекладати, я не розмовляю по-поганському, але маю вуха, ти що, вважаєш мене за дурня?..
О господи, — лейтенант стукає кулаком по столу, — що це за нісенітниця, так ви ніколи не закінчите, піруванці — означає перуанці, еге ж? Це правда?..
І перекладач: гірше, ніж кров’ю обливатись, гірше, ніж вмирати, сеньйоре капрал. І боніноперес і теофілоканьяс, не розумію, сеньйоре капрал. Але капрал Дельгадо розуміє: так звати заколотників. І дарма Хум їх кличе, бо вони вже надто далеко, а коли б вони тут з’явилися, то їх би також повісили…
Чорний сидить на краєчку стола, решта жандармів стоїть. Сеньйоре лейтенант, це йому таку кару влаштували. Кажуть, усі скупники та солдати були розлючені й хотіли з ним самі розквитатися, проте тодішній губернатор, сеньйор Хуліо Реатегі, стримав їх. А що то були за типи? Більше не повертались сюди? Якісь агітатори, здається, вдавали з себе вчителів, пане лейтенант, в Уракусі дикуни їх послухали, знахабніли й надурили скупника, що купував у них каучук. А Важкий: якогось там Ескабіно, але він уже помер. Дон Фабіо добре знав його, сеньйоре лейтенант, і найкраще було б, якби ви з ним порозмовляли самі — він розповів би вам усе з подробицями; до того ж губернатор приятелював з сеньйором Хуліо Реатегі. А Ньєвес не був тоді присутній? Ні, сеньйоре лейтенант, він у Санта-Марія де Ньєві лише два місяці, раніше він жив далеко звідси, на Укайялі. А Важкий: справа була не лише в тому, що вони ошукали скупника, сюди додалася ще історія з тим капралом з Борха…
І перекладач: капралдельгадо диявол, син повії! Капрал Дельгадо розчепірює усі пальці й показує: Хум уже десять разів згадав матір, я рахував. Нехай собі кричить, скільки душі завгодно, я тут залишився, щоб він міг лаятися й далі…
Отой капрал, сеньйоре лейтенант, узяв відпустку й поплив до Багуа разом з лоцманом і помічником. В Уракусі агваруни напали на них, капрала й помічника побили, а лоцман зник: одні кажуть, що його забито, а інші — що він дезиртирував, сеньйоре лейтенант, скориставшися з нагоди. І тому в Уракусу приїхала каральна експедиція, Хума привезли сюди й покарали, повісивши за руки на капіроні. Це було більш-менш так, правда, доне Адріан? Лоцман погоджується: так, сержанте, але я не був тоді присутній, хто зна, що там діялось. Ага, ага, — лейтенант дивиться на Хума, Хум дивиться на Ньєвеса, — цей дикун не такий вже й святий, як може здатися спочатку. Лоцман гарчить, і агварун різко відповідає, жестикулюючи, плюючись, тупаючи ногами, — він розказує зовсім інше, лейтенанте. І лейтенант: ну, ясна річ, а яка ж його версія? Він каже, що капрал почав їх обкрадати і уракуси змусили його віддати вкрадене; що лоцман утік, стрибнувши у воду, а скупник обдурював їх, і тому вони не хотіли з ним торгувати. Але лейтенант немовби не чує, він з цікавістю й деяким здивуванням уважно оглядає агваруна з ніг до голови: скільки часу ви тримали його підвішеним, сержанте? Цілий день тримали, а пізніше дали хльосту, так розповідає знахар Паредес, — і Чорний: його шмагав той самий капрал з Борха, — а Блондин: у віддяку за того лупня, якого він дістав від поган з Уракуси, сеньйоре лейтенант. Хум ступає крок наперед, зупиняється перед офіцером, плює. Його обличчя набирає майже веселого виразу, жовті очі лукаво блищать, кумедна гримаса кривить рота. Він торкається шраму на лобі й повільно, церемонно, як штукар, повертається довкола себе, а тоді вказує на свою спину: від плечей аж по стегна тягнуться прямі, паралельні, блискучі смуги червоного кольору, намальовані фарбою ачоте. Це ще одне з його дивацтв, сеньйоре лейтенант, перед тим як прийти, він завжди себе так розмальовує, — а Малюк: це в нього якийсь заскок, бо агваруни не мають звичаю розмальовувати собі спину, — і Блондин: ось бори, сеньйоре лейтенант, інша річ, вони розмальовують собі спину, живіт, ноги, зад, одне слово, все тіло, — а лоцман Ньєвес: це щоб не забути, як його шмагали нагайкою, так він пояснює…
Аревало Бенсас витирає очі: чи не з’їхав він з глузду, що він кричить, там, нагорі? Хуліо Реатегі стоїть, спершись спиною на капірону, — усю подорож так на нас і кричав: піруванці. А капрал Роберто Дельгадо підтверджує: сеньйоре, він лає всіх підряд — капітана, губернатора й мене також, ніяк не вдається вправити йому мізки. Хуліо Реатегі кидає швидкий погляд угору, — нічого, вправимо, — і, коли опускає голову, очі в нього сльозяться, — трохи терпіння, капрале, ну й сонце, геть засліплює. А перекладач: каже, волосся, абетка, дівчинка, шахраї, — і Мануель Агіла: можна подумати, що він п’яний, так марять ці дикуни, коли напиваються свого масато; ну, мабуть, треба вже йти до черниць, бо вони нас чекають, ходімте, губернаторе…