— Дуже добре, — відповіла Боніфація. — Дозвольте мені піднятись на хвилинку.
— Ти, мабуть, витягла крадькома у чоловіка гроші, тому й прийшла в цю пору, — сказав старий. — А якщо він завтра зажадає, щоб ти йому їх повернула?
Старий сплюнув у річку і засміявся. Він сидів навпочіпки, його довге, розвихрене волосся спадало вздовж обличчя. Боніфація бачила його темне чоло без зморщок і очі, що блищали, мов два полум’яні звірятка.
— А зрештою, чого це мене повинно турбувати? — мовив старий. — Я лише роблю свою справу. Ну, залазь.
Він простягнув їй руку, але Боніфація вже спритно видерлася на пліт і витискала сукню, розтирала руки. Намисто? Черевички? Скільки в тебе грошей? Боніфація сором’язливо усміхнулася, — чи не потрібно для вас, доне Акіліно, зробити якусь роботу? — а її очі неспокійно, тривожно дивилися на губи старого, — може, ви хочете, щоб я вам готувала їжу, поки ви перебуватимете в Санта-Марія де Ньєві? Може, хочете, щоб я приносила овочі, почистила пліт? Старий підійшов до неї, — звідки я тебе знаю? — придивився ближче, оглянув з ніг до голови, — десь я вже тебе бачив, так?
— Я хотіла б якоїсь тканини на сукенку, — попросила Боніфація і закусила губу. Потім вказала рукою на курінь, і очі її заблищали. — Тієї жовтої, яку ви сховали останньою. Я вам відпрацюю, ви мені скажіть лише, що робити, і я зроблю.
— Жодних виробітків, — сказав старий. — Значить, не маєш грошей?
— Мені б тканини на сукню, — прошепотіла Боніфація тихо і вперто. — Може, принести овочів? Чи насолити риби? І я буду молитися за вас, щоб з вами нічого не трапилось під час подорожі, доне Акіліно.
— Я не потребую молитов, — сказав старий, придивляючись до неї, і раптом ляснув пальцями. — Ну, от я тебе й упізнав.
— Я виходжу заміж, не будьте злим, — напосідала Боніфація. — З тієї тканини я пошию собі сукню, я вмію шити.
— Чому ти не в чернечому вбранні? — поцікавився дон Акіліно.
— Я вже не живу у матерів, — відповіла Боніфація. — Вони вигнали мене з місії, а тепер я виходжу заміж. Прошу дати мені ту тканину, і я поки що зроблю вам якусь роботу, а наступного разу, коли ви припливете, то заплачу грошима, доне Акіліно.
Старий поклав руку на плече Боніфації, відсторонив її так, щоб відблиск місяця освітлював її обличчя, й спокійно подивився в зелені благальні очі, на маленьке тіло, з якого стікала вода; це була вже жінка. Матері вигнали тебе, бо ти зв’язалася з якимось чоловіком? З тим, за якого виходиш заміж? Ні, доне Акіліно, з ним я зв’язалася потім, і ніхто у селищі не знає, де я живу. А де ти живеш? Мене взяли до себе Ньєвес та його дружина. Ну що, дасте мені якусь роботу?