— Ти живеш у Адріана й Лаліти? — спитав Акіліно.
— Це вони познайомили мене з тим чоловіком, — сказала Боніфація. — Вони були до мене дуже добрі, як родичі.
— Я зараз попливу до Ньєвесів, — вирішив старий. — Попливеш зі мною.
— А тканина? — наполягала Боніфація. — Не змушуйте мене так довго прохати, доне Акіліно.
Старий нечутно стрибнув у воду, і Боніфація побачила, як біла грива волосся попливла до пристані, а потім повернулася назад. Дон Акіліно піднявся на пліт з линвою на плечі, змотав її і веслом відіпхнув пліт уверх по ріці вздовж берега. Боніфація взяла друге весло і, стоячи з іншого боку, наслідувала рухи старого, який орудував веслом легко, без зусиль. Біля очерету течія стала сильнішою, і дон Акіліно почав маневрувати плотом так, щоб надміру не віддалятись від берега.
— Дон Адріан сьогодні вранці поїхав ловити рибу, та, напевне, вже повернувся, — сказала Боніфація. — Я запрошую вас на весілля, доне Акіліно, але ви дасте мені ту тканину, добре? Я виходжу заміж за сержанта, ви знаєте його?
— Що? За поліцейську пику? Тоді не дам, — відрубав старий.
— Не кажіть так, він християнин; має добре серце, — благально мовила Боніфація. — Запитайте, будь ласка, Ньєвесів, вони сержантові друзі.
У хижці лоцмана горіло декілька ламп, можна було розрізнити постаті, що стояли біля поручнів тераси. Пліт підплив до сходів, почулися вітання, і Адріан Ньєвес увійшов у воду, щоб спіймати линву й прив’язати її до палі. Стрибнувши на пліт, він обійнявся з доном Акіліно, а потім старий піднявся на терасу, і Боніфація побачила, як він обійняв Лаліту, підставив їй обличчя для поцілунків, побачила, як вона цілує його багато разів у чоло, — чи вдалою була подорож? — у щоки, а троє хлопчаків з вереском вчепилися за ноги старого, і він гладив їх по головах, — більш-менш вдалою, тільки йшли дощі, щось вони затягнулися в цьому році.
— Так ось де ти була! — вигукнула Лаліта— А ми тебе скрізь шукати, Боніфаціє. Скажу сержантові, що ти ходила до селища і бачилася з чоловіками.
— Ніхто мене не бачив, — заперечила Боніфація. — Лише дон Акіліно.
— Нічого, ми йому скажемо, нехай поревнує, — засміялася Лаліта.
— Вона прийшла подивитися на крам, — промовив старий, потім узяв на руки найменшого хлопчика, і вони почали куйовдити один одному волосся. — Я стомився, бо мусив працювати цілий день.
— Зараз наллю вам скляночку, доки зготується вечеря, — сказав лоцман.
Лаліта принесла на терасу стілець для дона Акіліно, повернулася в хижку, чути було, як потріскує вугілля в жаровні, запахло смажениною. Хлопчаки залізли старому на коліна, той їх пестив, водночас випиваючи з Адріаном Ньєвесом. Коли Лаліта вийшла на терасу, витираючи руки об спідницю, вони вже допили пляшку.
— Таке гарне волосся, — мовила вона, гладячи дона Акіліно по голові. — Щоразу біліше й тонкіше.
— Хочеш, щоб твій чоловік також заревнував? — всміхнувся старий.
Зараз буде вечеря, доне Акіліно, я приготувала для вас щось таке, що вам смакуватиме, а старий крутив головою, намагаючись вивільнитися з рук Лаліти, — якщо ти не залишиш мене в спокої, то пострижуся. Хлопчаки стояли перед старим у ряд, неспокійно й допитливо дивлячись на нього.
— Знаю, на що вони чекають, — сказав старий. — Я не забув, подарунки є для всіх. Для тебе, Акіліно, справжній чоловічий костюм.
Косуваті очі найстаршого радісно заблищали, а Боніфація сперлася на поруччя. Старий встав, спустився по сходах і повернувся на терасу з пакунками, які хлопці видерли в нього з рук, тоді підійшов до Адріана Ньєвеса. Вони почали розмовляти, і Боніфація побачила, що дон Акіліно час від часу позирає на неї спідлоба.
— Твоя правда, — озвався старий. — Адріан каже, що сержант добрий християнин. Ну то йди і візьми собі ту тканину, це мій весільний подарунок.
Вона хотіла поцілувати йому руку, але дон Акіліно незадоволено ухилився. І поки Боніфація поверталася на пліт, пересувала скриньки й діставала тканину, вона чула, як старий і лоцман таємничо перешіптувалися, а коли крадькома зиркнула на них, то бачила їхні обличчя, наближені одне до одного. Боніфація піднялася на терасу, і вони замовкли. Зараз ніч пахла смаженою рибою, сильний вітер шарпав лісом.
— Завтра дощитиме, — сказав старий, нюхаючи повітря. — Погано для торгівлі.