І може, справді, я того не розумію! Але… що з нею, що поступила так собі? Може, вона й винувата… хоч… розібравши докладно її предивну вдачу, мені годі кинути на неї каменем. Я переконана навіть, що й «музика», той пречистий type antique, не була б відвернулася від неї. Сама казала, що було б шкода псувати ту наскрізь артистичну індивідуальність, що нехай би виживала вповні!
Лиш вона не могла вижити вповні.
Як і опиралася всьому напорові згубної сили, майже класичною рівновагою сильного духу, – самій музиці вона не могла опертися. А її «кінець» сховався був у неї в ту музику. Визирав із неї пориваючою красою смутку й меланхолії, і саме тоді, коли грала свої композиції й фантазії, і коли купалася в ній, як у своїм властивім елементі…
Не можу позбутися до сьогоднішньої днини думки, що музика позбавила її життя…
Одною-одніською, тоненькою струною вбила її!..