— Ой синочку, зніми оту стрельку. Зніми й кинь у траву, бо душа терпне — воно ж, окате, чигає на мене. І як це орати, коли такенна гирлига перед самим носом?
З відкритого люка позирало на бабу здивоване обличчя танкіста, чорне від мазуту й диму. Тільки світилась білозуба посмішка. Танкіст скрушно замотав головою: зняти «стрельку», бабо, не можу, хіба що розверну башту. Заревів мотор, гайвороння з криком піднялось над степом, окате жерло, що страхало Ониську, махнуло над головами людей і заховалося за танком. «Т-34» здригнувся, брязнули гусениці, і плуги врізались у кам’янисту твердь. Заряботіла земля перед очима Троянихи, падала трава на блискучий леміш, з хрумкотом виверталось коріння, і масний шар чорнозему пригортав бур’яни. Яценко йшов услід за бригадиркою, по свіжій борозні, клав другу, ще крутішу хвилю веснооранки. І потяглась до обрію тоненька, як струна, сталева смужка. Вона розділила навпіл широкий заінгульський степ.
Жінки стояли мовчазні, схвильовані, святково просвітлені. Не одривали очей від гуркотливої точечки, що все меншала, даленіла.
— Оце робота. А ми копирсались, як ті жуки.
— І хто придумав? Вовка. Хазяйська дитина.
— Рости, хлопче, головою тебе назначимо. Щоб завжди понімав матерів.
А Вовка притискав до грудей хлібинку, досі відчував на шиї тепло материнських рук, і серце малого топилось від радості. Весняне сонце хлюпнуло в його душу цілу пригоршню доброти й ніжності.
10
На обідній перекур (так, не без гіркої іронії, називали вдовиці і свої короткі перепочинки) влаштувались жінки за танком, де була тінь. Старші сіли одною купкою, простеливши під ноги куфайки й піджачки; дівчата вмостились окремо, перетягли до свого гурту соромливого Миколу. Всі тільки од роботи, ще не улігся пил над степом, руки гудуть від утоми, а на дівчат як найшло: то переморгуються, то раптом залящать, аж луна розляжеться, то штурхають одна одну, щоб якось зачепити Миколу. А він, чорний, мазутом пропахлий, знічено усміхається: «От попав!.. під перехресний вогонь!» Тільки Яшка, здається, розуміє скрутне становище солдата, з усіх боків оточеного дівоцтвом; Деркач насунув пілотку на лоб, блиснув трасуючими по розпашілих кирпах: «Тьпху! — сплюнув презирливо. — Хі-хі, ха-ха — весь розум бабський, — і до Миколи, — не дивуйтесь, це в них після бомбйожки».
— Ах ти, рудий! — підкинуло дівчат.
— Ану, сюди його!
— За галіфе!
Дівчата звалили Яшку, з реготом накинулись («Мала куча, дайте ще!»), товкли його носом у землю, мов шкідливого кота. Не стерпів танкіст — і сам туди ж, у реготливу купу: «Яшко, не здавайся!» — за плечі, за руки став розтягувать дівчат. Сміху, писку, шуму — як на досвітках.
Жінки, що вигрівали на сонці ноги, з материнською поблажливістю дивилися на молодечу забаву, яка нагадала їм і солов’їні вечори, і перегук парубків над Інгулом, і ту потаємну місцинку, де сиділи вони тільки вдвох… «Що то молоде! Війна війною, а погулять їм кортить. Та яка їм радість, дочкам нашим?»
І наче у відповідь матерям зринула з дівочого гурту пісня:
Пісню підхопили, вона журливо полилась над ріллею, над бур’янистими окопами, де чорною хмарою кружляло гайвороння.
Мабуть, торкнула пісня найболючіше: дівчата як і не сміялись перед цим — враз притихли, на присмаглі, вітром спиті обличчя лягла холодна тінь. Навіть Яшка, хоч і не заглиблювався він у тонкі порухи людської душі, і той делікатно мовчав, зрозумівши, що ляпать язиком зараз недоречно. Але він зиркнув на дорогу, і слова самі вискочили з рота:
— Хе!.. Кудим плентається.
Справді, до їхнього табору прошкував Кудим. Він ішов поволі, часто зупинявся, щоб відкашляться. Його жовто-бурий, вичовганий об хатні вугли кожух блискотів на сонці; биті валянки м’яко ступали по землі.
Кудим уклонився жінкам, поздоровкався з молоддю.
— Оксано, вас можна? — покосив очима в сторону, мовляв, хочу поговорити наодинці.
Трояниха, спантеличена і його просьбою, і пригніченим виглядом («Що з ним таке?»), пішла з Кудимом за танк. Вона й не помітила, що Яшці саме в цей момент треба було обмацать подряпини на броні, і саме з того боку, де вони стали.
Кудим довго бухикав, довго й важко віддихувався, кожух на ньому ходив, як міх. Пробивши клубок у горлі, старий хрипко мовив: