Знаєш, коли мене починають діставати, я уявляю між собою й ними стіну. Прозору таку, скляну. Усе видно, але зачепити мене не можуть. Як у тих крутих зоопарках зі скляними клітками. Тільки в клітках вони, а я — ні. Стою, спостерігаю за ними на відстані. Страшно сказати, але ти єдина людина, якій я все це розповідаю. Хоча якби ти міг прочитати листи, я б багато про що не писала. Про те, про що мовчу з іншими. З мамою, якій я зіпсувала життя. Точніше, спершу зіпсував його ти, а я лише продовжую. З Дімкою однокласником, якого чмирять у школі так само, як і мене, — проте багатьма речами я не можу з ним поділитися хоча б тому, що він хлопець. З бабою Вірою, яка мене жаліє й підгодовує, — але що вона в її віці може знати про моє життя? Хіба всі вони зрозуміють мене?
Знаєш, я ще нікому не розповідала про свою мрію. Я тільки нещодавно самій собі зізналася, що вона в мене є. Нереальна й недосяжна для мене, але є. Це складно навіть написати, не те що вимовити вголос. Я хочу стати стюардесою. Хороша мрія для дівчинки з жопи світу, правда ж?! Аха-ха-ха! Можеш посміятися, я теж посміюся, хоча мені не смішно. Знаю, що це нереально, але ж помріяти можна? Щоб стати стюардесою, треба бути вродливою. Високою. Бажано блондинкою. З ідеальною шкірою та рівними зубами. Коротше, усе не про мене. А ще англійська. Треба добре знати хоча б англійську, щоб літати по світу.
З цим у мене зовсім погано. Наша англійка в школі знає мову на рівні «Лондон із зе кепітал оф Грейт Брітан», тобто трохи краще, ніж я. Я намагалася вчити самотужки, але нічого не виходить. Вимова неправильна, наголоси не там. Про всі ці презент перфекти і презент контіньюси взагалі мовчу. Щоб вивчити англійську, треба ходити на курси або до репетитора. А які курси чи репетитори в нас? Аха-ха! Хіба що як дійти додому живою від баби Віри. Безкоштовний інструктаж.
Коротше, не бути мені стюардесою. Але я все одно помрію. Що мені ще залишається робити? У принципі, в мене ще є два роки, щоб підтягнути оцінки, здати нормально ЗНО й вивчити англійську. Реально ж вивчити англійську за два роки, правда? Значно реальніше, ніж отримати гарну оцінку в Бісектриси. Коротше, таке. Сиджу зараз удома сама і мрію. Але треба закруглятися, бо скоро мама повернеться. Якщо вона мене застукає, буде капець.
До зустрічі в наступних листах. Добре, що ти їх не прочитаєш.
Л.
Я поставила крапку й подивилася на списаний подвійний аркуш, перегорнула його навпіл. Устала з-за столу й присіла біля ліжка, піднявши покривало, що захищало мою таємницю. Швидко відсунула дошку, намацала пакет і опустила всередину лист. Поставила дошку на місце й озирнулася, наче хтось міг за мною стежити. Подивилася на дешевий пластиковий будильник — ого, уже четверта. Тільки зараз помітила, що надворі темніє. Блін, у грубі, мабуть, зовсім перегоріло, доведеться готувати на газові. Мама знову сваритиме, що я неекономна. Ну що ж, не за одне, так за друге. Вона завжди знайде до чого доколупатися.
Зітхнула й попленталася смажити картоплю та яйця.
* * *
МАМА ПОВЕРНУЛАСЯ О ВОСЬМІЙ. Гримнула у двері, щоб я відчинила засув. Коли вона зайшла, від неї пахло морозом і зимою. Була без шапки, щоки розчервонілися. Цього року їй виповнилося 35, але я бачу, як дивляться на неї чоловіки. І місцеві, і нетутешні військові. Я вкотре подумала, яка ж вона красива. Пряме блискуче волосся — моя нездійсненна мрія, жодної сивої волосинки, ідеальний колір — недарма ж вона перукарка. Великі темні очі, доглянуті брови, рівний ніс, пухкі губи. Шия — довга, без бридких кільцевих зморщок, які вже бувають у жінок у цьому віці. І фігура — те, чим вона сама найбільше пишається. Довгі ноги, трохи м’який, але жіночний живіт, груди, які вона любить показувати в декольте. І жодної зайвої ваги та целюліту. Вона часто бігала хатою в самій білизні, коли спізнювалась на роботу. У ці моменти я думала, які ж ми різні. І тілами, і душами.
— Усе нормально? — мама роззулась і тепер знімала куртку. — Що там у школі сталося?
Вона повернула до мене рум’яне обличчя, і я відчула запах. Баба Віра була права — вона зависала в барі. Я не втрималася і сказала:
— Ти знову пила?
Мама засміялася, закинувши назад голову й оголивши рівні зуби.
— А тобі що до того? Роблю, що хочу, і ні перед ким не звітую. Тим більше перед тобою.
Вона взула капці й пішла гримати кришками па каструлях, шукаючи, чого б поїсти. Почала їсти картоплю виделкою просто зі сковорідки.