Притримуючи руками на собі Бублика, я лягла. Цікаво, що б було, якби ми залишилися в Харкові? Перебивалися б «мівіною» й рахували кожну копійку? Чи мамі б таки пощастило знайти собі багатого мужика? Це її бажання і мрія водночас. Я бачу, що вона сидить у телефоні на якихось сайтах знайомств, із кимось листується. Але толку — кого вона знайде в нашій дірі? Хто до неї сюди приїде? Іноді я думаю, що вона б не так прискіпувалася до мене, якби влаштувала особисте життя. Бублик муркнув і скрутився клубком у мене на животі. Я відчула, як злипаються очі, й провалилася в сон.
Прокинулася від того, що мама гримнула лядою. Я розплющила очі — вона стояла на сходах, вистромивши голову в отвір, і прислухалася. Бублик спав на мені, скрутившись клубком. Я скинула його й опустила ноги на землю. Лампа ледве жевріла, але схоже, що надворі вже розвиднилося.
— Тихо вже. Виходь, збирайся в школу, — буденним тоном повідомила мама.
Вона піднялася сходами й вийшла. Відчинила нагорі двері кухні — і стало ще світліше. Цікаво, котра вже година? Я вимкнула лампу й навпомацки пішла нагору.
— Кс-кс-кссс! — покликала Бублика за собою. Той шмигнув під ногами поперед мене.
Я зачинила погріб і вийшла надвір. На мене, повискуючи від радості, одразу кинувся Сніжок. Я тріпала його пухнастий загривок, радіючи, що він повернувся живим.
— Дурний собака! Уся білизна в його лапах! — сварилася мама, знімаючи зі шворок простирадла й наволочки, які вимерзали там кілька днів.
Коли Сніжок підбіг до неї, вона копнула його ногою від злості.
— На, сама тепер після школи пратимеш через свого пса, мені ніколи! — кинула на мене купу грубої негнучкої білизни.
Я ледве встигла підхопити її руками. Сніжок знову повиснув на мені.
— Котра година? — крикнула у спину мамі, яка пішла до хати.
— 8:15, — сказала вона, не озирнувшись.
Школа!
— Я спізнюся в школу! — автоматично вирвалося в мене.
— Ніхто від цього не помре, — мама відчинила двері хати й зайшла всередину, залишивши назовні мене з білизною та Сніжком.
Вона завжди залишала мене назовні свого життя.
* * *
До школи прибігла вже після дев'ятої. Утім переживала через запізнення я дарма — половина класу взагалі не прийшла, а перший урок біології зірвався через те, що вчителька не відповідала на дзвінки.
Усю цю інформацію вивалив на мене Дімка, збуджено заїкаючись.
— Уявляєш, тр-р-ризвонять їй вже пів години, а вона мовчок!
Він сидів на своєму незмінному місці й дивився на мене великими блакитними очима. Щоразу, коли я зазирала в його очі, думала про те, що багато чого віддала б, аби мати такі самі. Як і його ніжну та бліду, наче дівчачу, шкіру з блакитним мереживом вен на скронях.
— Ага, страшне, — відповіла я, бухнувши на парту рюкзак.
Чесно кажучи, мене мало турбувало, що могло статися з біологічкою. Звісно, усі знали, що саме могло з нею трапитися, але вголос цей варіант ніхто не озвучував.
— Чув уночі? — запитала я Дімку, знімаючи куртку.
— Питаєш! — пхикнув він. — Хіба це можна було не чути?! Пр-росиділи в погр-ребі пів ночі.
— Зате в школу не запізнився. Точний, як швейцарський годинник, — засміялась я.
— Єфремова, у вас нікого не вбило? — тицьнув мені ручкою в спину Борька.
— А я звідки знаю? — огризнулася до нього.
— Ну, може, бачила…
— На дорозі трупи не валялись, — відрубала йому й повернулася до Дімки.
Знову відчула штрик між лопатки.
— Панютін, ти хочеш нарватися на неприємності? — розвернулася й гаркнула Борьці в обличчя.
— Ого, Лілько, а ти чого така борза? — здивувався він.
— Бо ти мене замахав, — спокійно відповіла я. — Не знаєш, до кого причепитися? Чи, може, я тобі подобаюся?
Панютін раптом знітився і прибрав руку з ручкою, якою знову зібрався мене штрикати.
— Відвали, дуже ти мені потрібна, — процідив крізь зуби.
Я хмикнула й повернулася до Дімки.
— Так, а що, решта уроків, буде?
— Та хезе, — знизав він плечима.
Краєм ока я помітила, що двері в клас відчинилися. Зайшла Бісектриса. Ґвалт і розмови враз припинилися, однокласники загримали стільцями, сідаючи на свої місця. Чорт, я забула, що другим уроком у нас алгебра!