Усім, але не мені.
Бісектриса прийшла до нас у 8 класі. Висока, худюща, з довгим, сірим від сивини волоссям, зібраним у високий хвіст, із чорними товстими стрілками, які робили очі ще злішими, та криваво-червоним неакуратним манікюром. Математичка виділялася серед наших м’яких, давно вивчених уздовж і впоперек сільських учительок, як підстаркувата Малефісента між солодко-позитивними феями. За високий зріст і пряму поставу — а трималася вона так, наче щодня зранку ковтала коляку замість сніданку, — математичку швидко охрестили Бісектрисою. Подейкували, що вона не тутешня. Подейкували, що їй уже під п’ятдесят. Подейкували, що самотня й не має дітей. Не знаю, що з цього правда, а що вигадка. Знаю лише, що в школі не повинні працювати люди, які всіх ненавидять. А надто — дітей.
До появи Бісектриси я стабільно плавала на рівні 7 балів з обох математичних предметів, не докладаючи до цього жодних зусиль. Прийшла — і добре, ось тобі оцінка за семестр. Після загибелі попередньої вчительки, Людмили Робертівни, на прізвисько Клюшка, алгебри з геометрією в нас узагалі не було цілих пів року — не могли знайти кандидатуру, яка б погодилась добровільно їздити працювати в нашу небезпечну чорну діру. Я раділа і мріяла, щоб ця тимчасова відсутність тривала якомога довше. Аж тут невідомо звідки намалювалася Бісектриса, перетворивши уроки на математичні тортури.
Зазвичай коли Бісектриса викликала мене до дошки чи запитувала про домашку, я просто мовчала. Не лише тому, що не знала відповіді — хоча я її і справді не знала. Я боялася. Боялася її злого погляду, її верескливого голосу, який швидко зривався на крик, її худих пальців із загостреними червоними піп ями, якими вона любила розмахувати просто перед обличчям учнів. Якось мені приснилося, що цими нігтями математичка дряпнула мене по шиї, розпанахавши сонну артерію. Поки я хрипіла біля її ніг, стікаючи кров’ю і намагаючись затиснути перерізане горло, вона стояла й сміялася. Я прокинулась із криком від того, що мені справді хтось не давав дихати, і відкинула з шиї щось пухнасте й пружне. За мить зрозуміла, що це Бублик, наш кіт, — прийшов погрітися чи погріти мене.
Цей сон довго не давав мені спокою.
І коли Бісектриса махнула перед моїм обличчям своїми кігтями, я майже повірила, що він стає реальністю.
Коли я знепритомніла біля дошки, замість того щоб сказати, за скільки часу наповниться той клятий басейн, Бісектриса злякалась. Може, навіть подумала, що я померла і відповідати за мою безглузду смерть доведеться їй.
Отямилась я від того, що математичка хльоскала мене по щоках однією рукою, а другою пхала під носа вату, змочену нашатирем. Однокласники мовчки нависли над нами, скупчившись півколом. Бісектриса сиділа біля мене навпочіпки, розчервоніла від напруги. Я зауважила, що вона розтерла одне око, і тепер підводка розпливлася на ньому чорною плямою, схожою на синець. Я спробувала підвестися, обпершись на лікоть, і помітила, що моя спідниця сильно задерлася. Математичка одразу ж незграбно її обсмикнула, серед натовпу однокласників почувся смішок. У голові в мене шипіло й шуміло, руки не слухалися.
— Ларисо Карлівно, що тут таке?! — увірвалася до класу директорка. — Дитині погано?!
— Я… я не знаю. Вона стояла біля дошки, розв’язувала задачу і раптом упала, — розгублено виправдовувалася Бісектриса. Я відчула, як її пальці стискають мій зап’ясток.
— Боже ж мій!.. Та що ви в неї вчепилися, покладіть їй щось під голову! Вона вдарилася? Що болить? — директриса схилилася наді мною. — Де медсестра?! — крикнула комусь угору й убік.
— Вона вже біжить… — по голосу я впізнала технічку бабу Варю.
Директорка різко випрямилась і скомандувала:
— Треба шукати транспорт і везти її до лікарні!
— Не треба лікарні, усе нормально, — кволо запротестувала я і спробувала сісти.
Клас плив перед очима у мареві, підлога хиталася й брижилась хвилями. Бісектриса знову тицьнула мені під носа нашатир, я закашлялася. Чиїсь руки підхопили мене й посадили, притуливши спиною до стіни.
Прибігла медсестра, гепнулася переді мною на коліна, вдягнула на ліву руку оту штуку, яку надувають, коли вимірюють тиск тонометром, і почала її накачувати. Я заплющила очі. Було неприємно від того, що руку здавлюють, наче шматок м’яса.