Вона розсміялася.
— Не знову. Я їду на побачення.
Із виразу мого обличчя вона зрозуміла, що я про це думаю.
— Я нікуди не поїду.
— Поїдеш, — мама продовжувала всміхатись. — Не залишу ж я тебе тут саму.
— Аха-ха-ха, — засміялась я. — І що тебе зупиняє?
— Покарання за неналежне виконання батьківських обов’язків. Ти неповнолітня, — вона підняла кришку сковорідки, сподіваючись знайти там щось їстівне.
— От воно що, — гмикнула я. — А я вже подумала, що материнська любов.
— Припини. І не псуй мені життя більше, ніж ти його вже зіпсувала, — мама вже не всміхалась, а стояла й дивилася на мене, склавши руки на грудях.
— І де ж ти його підчепила? Хто він? — я намагалася говорити якомога розв’язніше.
— У тіндері. Це сайт знайомств.
— Я в курсі, — тепер руки на грудях склала і я.
— Він іноземець. Німець. Забезпечений. Тому ти поїдеш зі мною, щоб я влаштувала своє життя. Це у твоїх же інтересах.
Я розреготалася.
— І чим же мені допоможе твій німець?
— Ну-у-у… — протягнула мама, зробивши вигляд, що задумалася. — Хто знає. Ти ж не хочеш іти в ПТУ.
Це був удар проти правил. Я закусила губу.
— А якщо ти не хочеш іти в ПТУ, у тебе є два варіанти: нереальний і реальний. Нереальний — знайти свого батька й попросити допомоги в нього. Реальний — не заважати мені влаштовувати своє життя, щоб я потім допомогла тобі.
— А школа? Я ж пропущу школу, — навела я останній аргумент.
Вона відмахнулась.
— З яких пір тебе хвилює школа? І, крім того, ми поїдемо на канікулах. Зігфрід приїде на новорічні свята.
— А чого б йому не приїхати сюди? — я обвела руками хату.
— Ти здуріла? — мама засміялася. — Мені треба справити на нього гарне враження, а не відлякати.
— Тобі не здається, що це гидко?
— Що саме? — запитала вона.
— Намагатися продати себе подорожче.
Мама знову засміялась і похитала головою.
— Гидко — це жити так, як ми живемо. А жити нормально — це природно й не соромно.
— За будь-яку ціну?
— Усе має свою ціну. Тобі час це зрозуміти. Тому ти припиниш це моралізаторство і просто поїдеш зі мною. Ясно?
— Ясно, — скривилася я. — Що ж тут неясного. І ти йому навіть про мене сказала?
Вона застигла з ножем у руках і картоплиною, яку збиралася чистити.
— Я що, дурна? Звичайно, ні. Він шукає жінку без дітей. Я сказала, що в мене є майже доросла сестра.
Я розреготалася від абсурдності ситуації.
— Сестра?! Він у це повірить? Ми ж зовсім не схожі!
— Це не твоя справа. Краще чисть картоплю, я хочу їсти.
Я взяла в неї ніж.
— Я все одно нікуди не поїду.
— Це ми ще подивимося, — вона розбила два яйця на сковорідку й відвернулася.
Більше ми не розмовляли, їли мовчки. Мама весь час втикала в смартфон і всміхалася. Видно, спілкувалася зі своїм Зігфрідом. Чомусь чоловік із таким ім’ям уявлявся мені великим і огидним, наче жаба. Я подумала, що в нього, мабуть, бородавки на обличчі. Хотіла зазирнути в екран, але мама перевернула телефон, щоб я нічого не побачила. Якби в мене був смартфон, я б теж, напевно, зареєструвалася на тіндері. Хоча ні, я ж неповнолітня. Але кому до цього є діло?
Віддавши Бубликові рештки свого пюре і яєшні, я помила посуд. Мама цим ніколи не заморочувалась. Вона зачинилася в кімнаті та з кимось щебетала. Видно, з ним, із Зігфрідом. Я підійшла до дверей і притулила вухо. Мама говорила з ним ламаною англійською, але слів було не розібрати. Здуріти можна, вона це серйозно! Я похитала головою. Хоча чому дивуватися? Пошук мужика й був головною метою її життя. Під моїми ногами заскрипіла дошка, і я швидко відійшла від дверей. Не вистачало тільки, щоб вона застукала мене за підслуховуванням. Прошмигнула у свою кімнату. Тут було ще прохолодно, хоча стіна, за якою стояла груба, уже нагрілася.
Не вмикаючи світла, лягла на ліжко. Хотілося перетворитися на кицьку, щоб сказати: «У мене лапки, я не можу нічого робити». Але я подумала про маму, про бородавчастого Зігфріда, встала, увімкнула світло й почала робити уроки. Надії, що це допоможе мені звідси вирватися, мало, але хоча б якийсь шанс є. Я навіть дві години просиділа над алгеброю й геометрією — колись-таки Бісектриса мене викличе, і краще бути до цього готовою. Потім витягла з шухлядки чистий зошит — хімія з геометрією і так уже були непристойно худі, — вирвала з нього серединку. Задумалася, що хочу написати батькові сьогодні.
Мама загуркотіла за дверима. Я прикрила аркуш зошитом. Ще зайде без дозволу, як вона завжди робить. Краще напишу листа завтра, коли її не буде вдома. Відхилила штору — надворі було вже зовсім темно. За вікном падав густий лапатий сніг. Я зітхнула. За ніч навалить стільки, що до школи не долізеш. Доведеться виходити раніше. На годиннику зараз шоста вечора. Надвір іти не хотілося — без собаки там робити нічого, не самій же з собою в сніжки грати. Уроки дороблені, телевізор дивитися не було бажання. Зайняти себе відверто нічим. Дістала шкільний підручник з англійської і розгорнула навмання — вирішила повчити слова. Стюардеси повинні знати англійську мову, а я хоча б зроблю вигляд, що йду в напрямку мети.