— А що потім? Він залишиться тут? — я згадала про величезне ліжко в тій кімнаті.
— Не став дурних запитань, ти ж не маленька, — огризнулася мама і вийшла.
Я сіла й подивилася на свої руки. На лівій від пальців до зап’ястка тягнулася глибока подряпина — Бублик постарався своїми кігтями. На правій ще видно було свіжий шрам від вогню — на згадку про той день, коли я запхала руку в грубу. На долоні теж був опік. Це я схопилася за гарячу ручку сковорідки. Я поклала руки на постіль. Вони різко контрастували з її білизною, були тут такими ж чужорідними, як і вся я.
За вікном вибухнула гучна музика. Я смикнулася, встала й підійшла до нього, відхилила фіранку. Перед готелем стояла блискуча чорна машина — одна з тих, на яких їздять такі багаті мужики, як той із ліфта. Музика валувала з відчинених дверей. Із переднього сидіння поруч із водієм спершу з’явилися тонкі ноги в туфлях на високих підборах, а потім і вся жінка — блондинка з довгим волоссям у чорній шубі до колін. Вона стояла, тримаючись за двері однією рукою. У другій була пляшка. Музика стихла, з авто вийшов чоловік у пальті й грюкнув дверима. Він схопив під руку блондинку, але та вирвалася, замахнулась на нього пляшкою і щось крикнула. Чоловік ухилився від удару. Жінка, похитуючись, пішла до готелю — напевно, зайшла всередину, мені вже не було видно. Чоловік зачинив пасажирські двері, пискнула сигналізація. Він дістав із кишені пачку цигарок і закурив. А потім підняв голову — я відсахнулась від вікна. Почувалася шпигункою, що підглядає за багатим життям, хоча нічого поганого й не робила.
Сіла на ліжко. Хотілося знати, що робить зараз та жінка. Хотілося роздивитися її обличчя. Упевнена — вона вродлива. Інакше б не ходила взимку в туфлях на височенних підборах. Таке можуть собі дозволити лише дуже вродливі жінки, бо їх возять такі чоловіки, як цей, що курить біля машини, або персональні водії.
Як би я хотіла бути такою, як вона.
Бути нею.
Заздрість охопила мене зненацька. Це відчуття було мені знайоме давно, але ніколи раніше воно не було таким сильним і гострим. Я хотіла влізти в її шкіру, в її туфлі, у її шубу. Мати сміливість так упевнено замахнутися на чоловіка пляшкою. Хоча, мабуть, вона була просто п’яна. Можливо, вона навіть нещасна у своїй дорогій шубі. Усе-таки не шуба визначає наявність щастя всередині.
Я встала і знову визирнула у вікно. Ні чоловіка, ні машини вже не було. Дістала з рюкзака свій старий кнопочний телефон. До восьмої вечора була ще ціла година, тому я знайшла пульт від телевізора. Поклацала — на одному з каналів крутили музичні кліпи. На них я й зупинилася, стишивши звук до мінімуму. Страшенно хотілося їсти. Окрім вафель і чаю в поїзді, мій шлунок не отримав сьогодні нічого, тому зараз невдоволено бурчав. Я хотіла вимкнути світло, але не знайшла як, тому просто лягла на ліжко й заплющила очі.
1 провалилась.
Мені снився якийсь чоловік. Я не бачила його обличчя, лише спину — широку спину попереду. Ми йшли одне за одним у тумані, що клоччями висів по обидва боки від нас, наче вата. Чоловік простував мовчки, я чула його спокійне глибоке дихання. Я хотіла запитати, хто він і куди ми йдемо, але земля під моїми ногами враз розверзлась, і я провалилася. За секунду відчула, що вишу над прірвою, але мене щось тримає.
Рука чоловіка, який стояв на колінах переді мною.
Я так і не бачила його обличчя, але розуміла — це мій батько.
Його пальці стискали мій зап’ясток усе міцніше, смикали за руку…
—.. та прокидайся вже!
Від голосу мами мене аж підкинуло. Я сіла й протерла очі.
Вона вже відпустила мою руку і стояла біля ліжка в повній бойовій готовності — чорна мінісукня, стрілки та червона помада, туфлі на високих підборах.
— Не добудишся тебе! — сказала невдоволено. — За п’ять хвилин приїде Зігфрід, а ти спиш.
— Він зайде сюди? Знайомитися?
— Дуже ти йому потрібна, — пхикнула мама. — Він зайде після вечері. Їжу тобі принесуть, відчиниш. Як я тобі?
Вона крутнулася, вигнула стегна і стала в позу моделі. Мене накрила хвиля солодкого запаху її парфумів.
— Шикарно, — збрехала я. Насправді ж подумала, що так, мабуть, виглядають проститутки.
Її обличчя раптом втратило впевненість і стало розгубленим.
— Побажай мені успіху, — тихо сказала мама.
У такі рідкісні моменти вона була справжньою. Але вони швидко минали.
Я кивнула й мовила:
— Удачі.
Мама кивнула у відповідь і вийшла. Крізь відчинені двері я бачила, як вона вдягає куртку. Заскреготів ключ, гримнули двері. Усе стихло. Вона пішла.