Я поклала на тарілку два заварні тістечка, политі шоколадом, які взяла з коробки в холодильнику, та відсьорбнула гарячого чаю. Заїдаючи його холодним тістечком, розмірковувала, чому донька не живе з цим чоловіком. І що це за робота така — вдавати з себе бомжа? Та ще й за неї платять настільки добре, що можна придбати таку величезну квартиру. Цей тип був дивним, дуже дивним, але дуже добрим до мене. Життя вже навчило мене в кожному добрі підозрювати приховані мотиви, і саме з цієї точки зору я аналізувала ситуацію. Але мотиви незнайомця були мені абсолютно незрозумілі.
Ця історія з донькою спершу скидалася на казочку для дурненьких. Але кімната, у якій я ночувала, її підтвердила. Якби він хотів зробити зі мною те, що намагався зробити Гассан, він би вже це зробив, — я ж сама прийшла сюди, у цю квартиру, за бомжем, який виявився кимось зовсім іншим. Крихти з тістечок розсипалися темною полірованою поверхнею столу, і я змела їх на долоню. На фоні шоколадного кольору стільниці мої руки здавалися її продовженням, зливалися з нею. Мабуть, я непогано вписалася б у цей інтер’єр, якби жила тут.
Від різкого раптового звуку за спиною я здригнулася, розсипавши крихти на підлогу. Дзвонив мобільник, якого залишив мені той чоловік (я помітила його ще коли вмикала чайник). От, бляха! «Нікого немає вдома!» — хотілося мені кричати, і я аж втиснула голову в плечі, намагаючись сховатися від реальності, яка грубо втрутилася в мої мрії. Чомусь у голові з'явилася думка, що це дзвонить мама. Я скочила зі стільця, щоб глянути, чий номер відображається на дисплеї.
«Опер К.» — так був підписаний контакт, який зараз розривав телефон гучною повторюваною мелодією. Мені хотілося скинути дзвінок, але я дочекалася, поки це зробить той «Опер К.», і вирішила, що подзвоню мамі ввечері. До телефона так і не доторкнулася.
Я помила за собою чашку й тарілку, змела з підлоги крихти і якийсь час тинялася квартирою. Точніше, безсоромно її роздивлялася. Житло виявилося ще більшим, ніж я собі думала. Тут було дві ванні кімнати, гардеробна, кілька спалень, вітальня й кабінет. Усе оформлено в одному стилі — великі вікна, світлі стіни і підлога, мінімум меблів. Для чого одній людині така велика квартира? Тим паче, що він навіть не буває тут удень. Я згадала про брудний одяг, який чоловік учора запхав у пакет і залишив у коридорі, і пішла перевірити свою здогадку. Ні одягу, ні взуття не було. Тобто він знову вбрався в те дрантя й пішов грати роль бомжа? Реально? Це не вкладалося в мене в голові. Цей тип точно з привітом.
Зайшла в одну з кімнат. Велике застелене ліжко, на тумбі поруч кумедний світильник на розкарячених ніжках, схожих на коріння дерева. На стіні над ліжком маленькі картини в рамках, у ногах — низький довгий столик, на якому лежать кілька стосиків книг. Я глянула на обкладинку найближчої верхньої— книга була англійською. На м’якому кремовому кріслі біля вікна знову книги, перед ним — чоловічі потерті капці на пухнастому килимку. Напевно, це його спальня. Дивно, що серед цієї купи картин немає жодного фото. Ні з родиною, ні з донькою, ні його самого. Крім фото, у цьому житлі не вистачало ще чогось, але я не могла зрозуміти, чого саме.
Причинивши двері спальні, я вирішила краще роздивитися гардеробну. Бомжацького одягу тут не було. Зате на тремпелях з обох боків висіли костюми, джинси, светри й футболки. Подивилася на кілька ярличків. Назви мені нічого не сказали, але одяг виглядав дорого. Я витягла з глибини рукав синього светра й понюхала його. Він пахнув сигаретним димом, шкірою та чоловічим одеколоном. Напевно, саме такий запах подобається моїй мамі — запах багатих чоловіків. Цікаво, на цього б вона запала, якби побачила в нормальному вигляді, а не таким, яким я вчора його зустріла?
«Wasfür eine kleine Hure ist das?»
Слова Зігфріда знову ясно прозвучали в моїй голові. Я відсмикнула руку від светра й різко вийшла з гардеробної.
Після вивчення квартири мені стало нудно. Я з’їла ще два еклери, і жуючи їх за столом, раптом подумала, що за віком цей чоловік міг би бути моїм батьком. Поставила їх поруч у своїй уяві — маму й цього дивного типа, чи то бомжа, чи багатія. Пара не складалася. Судячи з книжок, які я побачила в спальні, вона була занадто простою для нього, а він зі своїм таємним життям був для неї занадто складним. Ці пазли з різних коробок.