Чорномаза.
Картоплю я порізала, склала у важку сріблясту каструлю, натерту аж до блиску, і залила водою. Мабуть, варити ще рано. Якби ж я знала, коли він повернеться, то приготувала б усе вчасно, а так сюрприз може не вдатися. Я порпалася в холодильнику, коли телефон знову задзвонив. Від несподіванки здригнулася й ударилася головою об полицю. Швидко захряцнувши холодильник, підскочила до телефона. Розриваючи тишу та мій спокій різкими звуками, дзвонив «Я». Узяла в руки гаджет і кілька секунд дивилися на нього, поки він вібрував у моїй долоні, а потім провела по екрану пальцем і піднесла до вуха. Якусь мить той, хто дзвонив, мовчав, наче здивувався відповіді, а потім я впізнала голос незнайомця.
— А я вже думав, що ти пішла, — він говорив весело та швидко. — Хвилювався за тебе. Усе окей, знайшла собі заняття?
Я кивнула, наче він міг це побачити, і сказала:
— Норм.
— Змістовно, — засміявся. По переривчастому диханню я зрозуміла, що він кудись іде. — Не страшно було самій?
— Ти вже закінчив свою роботу бомжа? — я спитала те, що справді мене цікавило.
Він знову засміявся.
— Закінчив, скоро виглядатиму як пристойний чоловік. За годину буду вдома. Ти ще залишишся?
— Якщо можна.
— Скільки завгодно, — голос став серйозним. — Але я думаю, треба хоча б попередити твоїх батьків, що ти жива і здорова.
Я мовчки слухала.
— Ну, добре, не грузись. Поговоримо про це, коли я повернуся. Я скоро.
Він вимкнувся.
Я поклала телефон і сіла.
Усе ж ситуація була дивною, дуже дивною. Але думати про все це в котрий раз не хотілося, тому я просто перемкнулась на приготування вечері. Поставила варитись картоплю на пюре й витягла з холодильника червону рибу. Я уявлення не мала, як її готують, бо взагалі тримала в руках уперше в житті, тож вирішила просто посолити та підсмажити її. Трохи хвилювалась, щоб усе не зіпсувати, але смажена риба на сковорідці пахла смачно, і я вирішила її не пробувати до приходу того мужика. Усе ж треба дізнатися ім’я — незручно постійно підбирати слово, щоб якось його назвати.
У шафці з посудом знайшла велику скляну миску і зробила салат — огірки, помідори, трохи солі та кропу. Олія в нього була лише оливкова — на ній я і рибу посмажила. Смак трохи гіркуватий і незвичний, але їсти можна. Виделкою потовкла пюре, бо не знайшла товкачика, вкинула в картоплю великий шмат масла, добре розмішала, помила за собою брудний посуд. У шухляді знайшла білі тканинні серветки, поклала дві на стіл із різних боків — одна навпроти одної, поставила на них дві тарілки, додала но ножу та виделці. Сервірування було примітивним, але для мене воно здавалося верхом вишуканості.
Ну от, тепер усе готово. Залишилося лише дочекатися бомжа.
Я пішла до ванної, подивилась на себе в дзеркало. Волосся без гелю стирчало в різні боки, наче приймало сигнали з космосу. Пригладила його мокрими руками, перев’язала хвоста. Наче краще. Хоча про яке краще може йти мова в моєму випадку?..
Негритоска.
Це було як тавро, поставлене при народженні, позбутися якого неможливо.
Я ще раз глянула на себе, заплющила очі. Спробувала уявити себе сміхотливою білявкою, як Віолетта, на яку звертали увагу дорослі мужики. Від цього здригнулася. Ні, мені таке не треба. Краще залишитися сірою мишею, точніше чорною, непомітною для чоловіків. Хоча випадок із Гассаном продемонстрував, що навіть така зовнішність не може гарантувати безпеки.
Я повернулася в профіль і відстовбурчила попу, як це робила Віолетта. Потім склала губи «качечкою» і закліпала віями, плавним жестом торкнулася грудей. Тихий, ледве чутний скрегіт ключа в замку перелякав мене. Я відсмикнула руку, почуваючись злодійкою, заскоченою на гарячому. Кинувши на себе останній погляд у дзеркало, обережно прочинила двері й вислизнула з ванної. Я не хотіла виходити і зустрічати того типа біля порогу, тож прокралася на кухню і стала біля холодильника, схрестивши руки на грудях. Чекала, поки він сам сюди прийде.
Було чутно, але не видно, як він зачинив за собою вхідні двері, як вовтузився в коридорі, роззуваючись і скидаючи верхній одяг, як зашуміла вода у ванній, звідки я щойно втекла. Він не кликав і не шукав мене. Це був упевнений спокій людини, яка знає, що на неї хтось чекає.