— Ей, ти навіть не хочеш вибрати щось найкрасивіше, а береш усе підряд? — здивувалася я.
— Найкрасивіше бери ти, а я куплю для кількості. Удома роздивимось і виберемо. Нам ще ялинку прикрашати. Я не хочу займатися цим усю ніч, мені зранку на роботу.
З мого язика майже злетіли в’їдливі слова про роботу бомжем, але я вчасно його прикусила і закрила рота. Натомість почала роздивлятися кульки. Тут були маленькі та блискучі, схоже, пластикові, ще середні з малюнками якихось мультяшних звірят і великі скляні, на вигляд крихкі й невагомі. Моя рука потягнулася саме до останніх. Я поклала до візочка п’ять прекрасних різних кульок — і глянула на ціну. Кожна коштувала під двісті гривень. Серце впало. Я кинулася їх викладати, але Шаушва зупинив мене:
— Ти чого? Залиш, вони ж гарні.
— Дорого, — прошепотіла я.
Він ляснув себе долонею по лобі.
— Вони тобі подобаються?
Я кивнула.
— Ну і все, залишай. Так, кульки є, різні. Усякі блискучі пухнасті штуки — як там вони називаються? — є. Гірлянда є, навіть три — щоб було багато вогників. Здається, усе. Ходімо візьмемо ще чогось поїсти.
Шаушва з візочком попрямував у продуктовий відділ. Поряд із прикрасами з’явилися хліб, ковбаса, сир, мандарини, огірки, шоколадки та йогурти.
— Уночі з голоду не помремо, — підморгнув мені Шаушва. — Поїхали на касу. Доведеться віднести все це додому, а потім іти за ялинкою.
Додому.
Чи буде в мене дім, де я почуватимуся вдома?
Поки ми стояли в черзі, я розглядала дрібниці, які розміщують у прикасовій зоні, — жуйки, шоколадки, вологі серветки, кіндери… Рука сама собою потягнулася до шоколадних яєць. Там було кілька видів, із різними мультяшними героями на обгортках. Я обережно брала їх, роздивлялася, крутила і так само обережно, щоб не пошкодити крихкий шоколад усередині, клала їх назад.
Кіндери були однією з моїх дитячих травм. Вони стояли на окремій полиці нашого сільського магазину, яскраві, звабливі — і недосяжні. Одного разу, ще перед війною, здається, у першому класі, я попросила маму купити мені один — мене не так вабив той шоколад, як іграшка всередині, бо однокласники саме в той час носили до школи знайдене всередині кіндер-сюрпризів і мінялися. Мені так хотілося мати хоч одну іграшку, особливу іграшку, завдяки якій мене б прийняли в гурт обраних і дозволили з ними дружити. Але мама гаркнула: «Обійдешся! Я не буду витрачати гроші на цю фігню». І мріям стати «однією з», «такою, як усі» було покладено край. Часом мені вдавалося назбирати трохи кишенькових грошей, які я витрачала на чипси, горішки та пепсі. Жодного кіндера я так і не купила — зрозуміла, що навіть сотня яєць не допомогла б мені стати «своєю». Але вони продовжували мене вабити та заворожувати.
— Доброго дня. Пакет потрібен? Картку «Сільпо» маєте?
До нас нарешті дійшла черга. Касирка, жінка зі спухлим обличчям, важкими повіками та хвилястим рудим волоссям, закрученим у високу ґулю, пробивала товари й час від часу зиркала на мене. Тут до мене дійшло, що вона боїться, аби я не вкрала кіндер. Я майже кинула яйце й відсмикнула руку, відійшла і стала біля Шаушви. Касирка всміхнулася і сказала йому, кивнувши на мене:
— Діти завжди діти, навіть коли виростають. Ваша донька такими очима дивилася на кіндери. Мабуть, має приємні спогади з дитинства.
Мене мов струмом ударило.
Донька.
Шаушва очманіло витріщився на мене. Потім глянув на касирку, відкрив рот щось сказати, закрив його, знову перевів погляд на мене.
— Лайло, ти хочеш кіндер?! — запитав Шаушва. Я закотила очі й відвернулася. — Доню, бери, скільки хочеш, не соромся.
Рвучко розвернувшись, я з обуренням глянула на нього. Ну от нафіга цей цирк?!
Чоловік з усіх сил намагався зберегти серйозний вираз обличчя, але губи мимохіть розтягувалися в усмішку.
— Ну бери, чого ти? Поповниш свою колекцію.
Я показала йому язика. Справді, чого я? Можна ж придумати собі інше життя, зі щасливим дитинством і люблячим батьком. Один помах руки — і три кіндери лягли на касову стрічку.
Я переможно глянула на Шаушву.
— Добре, таточку, як скажеш.
— Дві тисячі п’ятсот п’ятдесят сім гривень вісімдесят копійок, — підбила підсумок касирка.
Від озвученої суми я аж голову в плечі втягнула. Шаушва розплатився карткою. Його обличчя сяяло, поки він складав покупки у два пакети. Кіндери він тицьнув мені в руки.