— Це твоє, донечко.
Тут я вже не витримала й розреготалася. Він підхопив пакети і рушив до виходу. Касирка збентежено дивилася нам услід.
На вулиці я шапкою витерла очі — від сміху побігли сльози. Шаушва теж перестав реготати.
— Ну що, гоу додому, а тоді швиденько за ялинкою? Донечко…
— Та припини вже, — я штрикнула його ліктем у бік і вкинула кіндери в пакет. — Не смішно. Котра година?
Шаушва взяв обидва пакети однією рукою, глянув на лівий зап’ясток.
— 21:20. Ходімо вже, бо всі точки продажу ялинок зачиняться.
Дорогою ми переважно мовчали. Я спробувала кілька разів підколоти про його бомжацьку роботу, але Шаушва відповідав однослівно й без гумору, всіляко показуючи, що не хоче підтримувати цю розмову, тож я врешті облишила спроби його розворушити. Просто йшла, просто вдихала морозне повітря, просто насолоджувалася моментом, не відчуваючи образи чи вини. Я почекала під під’їздом, поки він закине у квартиру пакети, — задерла голову й шукала його вікна на верхньому поверсі. Коли Шаушва вийшов, ми майже побігли до найближчого базарчика, сподіваючись, що він ще не зачинився.
Серед різнокаліберних сосон і ялинок там походжав чоловік у довгому брудному пуховику, капюшон він насунув по самі очі. Помітивши нас, чоловік миттю підскочив.
— Що б хотіли? Сосна, ялина? Велика, маленька?
— Ми роздивимось і визначимося, — стримано відповів Шаушва.
Продавець зневажливо гмикнув і відійшов, залишивши в повітрі запах алкоголю.
Я зітхнула:
— Бісить. Щоразу те саме. Наче ми люди другого сорту.
— Не зважай, — Шаушва схопив правою рукою найближчу ялинку і струсив з неї сніг. — Серця не вистачить, якщо так будеш на все реагувати. Як їх хоч вибирати? Тобі якась подобається?
Я пройшлася серед дерев, роздивилася всі та впевнено тицьнула пальцем у пухнасту ялинку мого зросту.
— Ця.
Шаушва махнув рукою, чоловік у пуховику одразу підскочив.
— Беремо.
— Підставка потрібна? — уточнив продавець.
— Не знаю, напевно. Давайте все, що треба.
— Тисяча двісті, — чоловік знову обдав нас алкогольним духом. — Береш?
Шаушва скривився й відступив на крок.
— Я ж уже сказав, що беру.
Я на мить заплющила очі від почутої суми.
Мужик у пуховику вишкірився, продемонструвавши відсутність одного переднього зуба, схопив моток мотузки, що валявся під ногами, і почав зв’язувати ялинку, щоб її можна було нести. Як закінчив, став перед нами з ялинкою і повторив:
— Тисяча двісті.
Шаушва відрахував гроші й простягнув мужику. Той узяв їх, перерахував і з цікавістю подивився на нас.
— Заробляєш, молодець… — промимрив невизначено.
Потім сунув мені в руки зелену залізну підставку й урочисто викрикнув:
— З Новим роком!
Шаушва кивнув, просунув руку серед колючих гілок, узяв ялинку за стовбур, і ми пішли. Озирнувшись перед пішохідним переходом, я побачила, що продавець уже приклався до пляшки.
Підставка була дебела й важка, під час руху вона боляче била мене по ногах. Шаушва попереду мовчки тягнув ялинку. Поки ми дійшли до під’їзду, я геть вибилася із сил. Чоловік поклав дерево на лавку, де вдень сиділи місцеві бабусі, та забрав у мене підставку. Натомість тицьнув ключі.
— Відчиняй, я сам понесу.
Я приклала «таблетку» до домофона і широко розчахнула двері, щоб він міг пройти з ношею в обох руках, потім викликала ліфт. Коли Шаушва запхався в нього разом із ялинкою та підставкою, я втиснулася слідом і надавила кнопку дев’ятого поверху. Відчинила вже добре знайомі металеві двері, почекала, поки господар квартири зайде. Шаушва обережно поклав на підлогу ялинку, поставив поряд підставку.
— Фу-у-у-ух! — витер рукою спітнілий лоб. — У мене вся спина мокра. Це крістмас трі мене ледь не доконало.
Я засміялася.
— Ага, це тобі не бомжем прикидатися.
Шаушва скептично підняв брову.
— Це ти, типу, пожартувала? Погано, тренуйся ще, — підколов мене, скидаючи куртку та роззуваючись.
Я пхикнула, повісила одяг на вішак, черевики поставила на полицю. Дивно, але в компанії Шаушви я почувалася абсолютно комфортно, наче це був не сторонній, ще кілька днів тому незнайомий мені чоловік, а… батько. Його підколи й жарти не ображали, навпаки, я відчувала душевну спорідненість із ним, бо він був таким самим, як і я.
Чорним.
Інакшим.
Чужим.
У ванній зашипіла вода. Я дочекалася, поки він помиє руки, і зробила те саме.